Давали гроші — таляри биті, |людям дуже милі|, та дядько Лев заклявся на життя, що дуба він повік не дасть рубати. __ Мені здається часом, що верба, |ота стара|, |сухенька|, то — матуся. __ І снилися мені все білі сни: на сріблі сяли ясні самоцвіти, стелилися незнані трави, квіти, |блискучі|, |білі|... __ ...От і розбіглася на морі супротивна хвиля, а з теї хвилі вилетіли коні, як жар, |червоні|, |у червону колясу запряжені|... __ Ні, ти сам для мене світ, |миліший|, |кращий|, ніж той, що досі знала я, а й той покращав, відколи ми поєднались. __ Доню, давно готові шати для царівни, але вона десь бавилась, |химерна|, убравшися для жарту за жебрачку. __ І з долу вгору він до мене звів такий болючий погляд, |повний туги і каяття палкого|, без надії... __ Будуть приходити люди, |вбогі й багаті|, |веселі й сумні|, радощі й тугу нестимуть мені, їм промовляти душа моя буде. __ Леся Українка «Лісова пісня»
Одні кажуть, що друзі перевіряються в біді. Інші наполягають на тому, що справжній друг той, Чи є місце заздрощам у товариських стосунках.
На мою думку, правильне і перше, і друге твердження. Адже справжній друг має і допомагати, і радіти за тебе. Та якщо у тебе все-таки є такий чудовий друг, то теж потрібно намагатися дотримуватися цих правил. Бо той, хто не до в тяжку хвилину, той автоматично перестає бути другом. А якщо не радіти за чужі успіхи, то зі сторони може здатися, що ти просто заздриш.
І тут ми плавно переходимо до заздрості. Те, шо заздрити не можна, знає кожен. Та от чи справді він ніколи не заздрить? Ще краще усі знають, що у дружбі заздрощам не місце. А як щодо товаришів - вони ж не друзі. Але все-таки заздрити не можна нікому - навіть незнайомим людям, не кажучи вже про товаришів та найкращих друзів.
Давали гроші —
таляри биті, |людям дуже милі|,
та дядько Лев заклявся на життя,
що дуба він повік не дасть рубати.
__
Мені здається часом, що верба,
|ота стара|, |сухенька|, то — матуся.
__
І снилися мені все білі сни:
на сріблі сяли ясні самоцвіти,
стелилися незнані трави, квіти,
|блискучі|, |білі|...
__
...От і розбіглася на морі супротивна хвиля,
а з теї хвилі вилетіли коні,
як жар, |червоні|,
|у червону колясу запряжені|...
__
Ні,
ти сам для мене світ, |миліший|, |кращий|,
ніж той, що досі знала я, а й той
покращав, відколи ми поєднались.
__
Доню,
давно готові шати для царівни,
але вона десь бавилась, |химерна|,
убравшися для жарту за жебрачку.
__
І з долу вгору він до мене звів
такий болючий погляд, |повний туги
і каяття палкого|, без надії...
__
Будуть приходити люди,
|вбогі й багаті|, |веселі й сумні|,
радощі й тугу нестимуть мені,
їм промовляти душа моя буде.
__
Леся Українка «Лісова пісня»