Гетьман вдачі плохої, лагідної, полохливої, та й було чого полохатися на його
пам’яті, одна віхола замела слід від саней, що повезли до Сибіру гетьмана
Многогрішного, друга за саньми не менш вірного й догідливого цареві Самойловича, а третя вимела з України разом з Мазепою пів війська козацького (Ю. Мушкетик).
Якщо людина самотня, якщо в неї нікого немає, вона шкодує на свою самотність, на те,
що ні з ким перемовитися словом, що ніхто їй не поспівчуває, а їй самій немає ким
клопотатися, якщо ж вона обтяжена сім’єю і їй потрібно годувати дітей, а також інших членів сім’ї, дружини, старих батьків, турботи про хвороби, покладені на її плечі, вона вглибині душі, а то й уголос скаржиться на долю, проклинає світ і годину, в яку вона народилася (Ю. Мушкетик).
Василько вибіг з хати й пірнув у сумерк, що сизів від морозу перед сходом місяця, сумерк кришився на лютому холоді й липнув памороззю до ніздрів, стягував щоки до задубілого мов кістка підборіддя, перед Васильком зачорнів, немов велика клітка, ліс, де зачаїлися дикі звірі, готові кинутися на нього й роздерти, він бачив колись як дресирувальник ненажерних хижаків, безстрашно входив у вольєри до тигрів та левів, і не може такого бути, щоб не боявся, проте так здавлював у собі страх, що здавався безстрашним, і звірі, тулячись до ґрат, німіли перед його відвагою, головним було для нього не подати знаку, що боїться й тоді страх перемінювався на хоробрість (Р. Іваничук).
Виняткове місце у творчості Лесі Українки, як і в усій українській літературі початку XX століття, посідає «Лісова пісня». 25 липня 1911 року в Кутаїсі була дописана остання сторінка цієї драми, твору, який по праву вважається одним з найвищих мистецьких досягнень поетеси.
Центральним образом «Лісової пісні» є образ Мавки. Народжена багатою фантазією українського народу, виношена в думках і серці протягом багатьох років геніальною українською поетесою, лісова красуня Мавка здобула безсмертя. Адже вона втілює
ідеали гармонійної людини, вічного людського хисту, краси, несе людству оте Лесине, «що не вмирає».
На відміну від більшості людей, Мавка перебуває в повній гармонії з природою, для неї робота — не повинність невільника, раба, наймита перед своїм хазяїном, не лише засіб існування, а потреба душі, розумне, осмислене діяння, нероздільне з красою. Тому, коли Мавка «глядить корів, то більш дають набілу», нивка, яку вона обробляла, родить гарно, як ніколи до того, ліс, дарами якого бережно, розумно вона користується, відкриває перед нею свої скарби,
Прекрасними і дивними здаються їй люди, порівняно з лісовими істотами:
Объяснение: