Мой город через 100 лет.
Я живу в небольшом поселке, он очень красив, в нем живут добрые и хорошие люди. Наш мер постоянно занимается благоустройством дорог, улиц, детских площадок; а я хочу рассказать вам, как будет в моем родном селе через сто лет.
Утро. Я собрался в школу, вышел на улицу. Вокруг меня очень много народа, все торопятся, бегут, спешат, чтобы не опоздать на работу.
Вот бегут с мамами ребятишки, они торопятся в новый детский сад. Садик построен совсем недавно, он двухэтажный, вокруг него новая детская площадка, там много каруселей, горок, турников. Детки любят тут играть и готовиться к школе.
Я прохожу по улицам, они очень чистые и красивые, везде растут цветы и деревья. Вот на углу стоит новое современное здание из стекла и металла. Это наш новый кинотеатр, в нем показывают самые лучшие фильмы. Напротив кинотеатра находится парк, там люди гуляют, дышат свежим воздухом, занимаются спортом или просто сидят на скамейке читают книгу, а некоторые и мечтают.
Я иду дальше и через квартал новая достопримечательность – это спортивный комплекс. Здесь мы с друзьями занимаемся плаваньем, футболом, борьбой. У нас даже проходят соревнования, т.к. рядом с комплексом находится великолепный стадион.
Я прохожу перекресток, мимо меня проезжают машины, автобусы. В них едут люди, среди них много дедушек и бабушек, потому что им трудно ходить пешком. Вот, наконец-то, и моя школа. Она очень красивая, кабинеты все светлые, уютные. Знания мы получаем от лучших в мире учителей, которые ставят нам только хорошие оценки.
Вот таким я представил себе свой поселок через сто лет. Еще хочется, чтобы все люди стали воспитанными, вежливыми, добрыми, и тогда жить станет просто здорово.
У кожної людини є найпам’ятніші, найдорожчі місця в житті. Для мене — це моя рідна домівка, мій дім, моявулиця. Коли я була зовсім маленькою, мої батьки одержали квартиру в новому районі на вулиці Дружби Народів. Я вважаю, що ця назва символічна, адже саме дружба між людьми є запорукою найкращих почуттів: дружба перетікає в любов, без дружби немає вірності, з дружби починається людяність.
Дванадцять років тому на місці кукурудзяного поля і колгоспних ферм «виріс» молодий житловий масив. Білі багатоповерхівки височіли над землею, ніби торкаючись хмар рогачами телеантен, і самі нагадували хмари. Я і мої ровесники зростали разом із цим районом, тут нам усе близьке і знайоме.
Наша вулиця пряма і широка. Улітку тут багато зелені, адже на один бік припала лісосмуга, перетворена на затишну алею. З іншого, сонячного боку,— завжди багато квітів, проте і дерева за дванадцять років вже встигли підрости. Край вулиці виходить у поле. Із вікон верхніх поверхів відкривається чудовий краєвид — неосяжні зелені поля, які на початку літа золотяться соняшниковим сяйвом. Інший край вулиці впирається у широку автомобільну магістраль, за якою починаються приватні забудови. Хоча одноповерхові будиночки і претендують на оригінальність архітектури, я люблю багатоповерхівки. Особливо приємно дивитися на дев’ятиповерхівки з візерунками біля дахів — це будинки поліпшеного планування. Вони виділяються своєю оригінальністю. Вулиця дуже довга, а з обох її країв розташувалися «Універсами». Їх спроектовано майже однаково, тому вулиця набуває своєрідного обрамлення.
Второй вариант правильный.