Мова вмирає, коли наступне покоління втрачає розуміння значення слів.
В. Голобородько
Буду я навчатись мови золотої
У сучасній українській мові вживаються переважно повні форми прикметників, що мають в усіх формах відмінкові закінчення: веселий, весела, веселі, веселого, веселих, веселим і т. ін. Коротких форм прикметників у сучасній мові мало: зелен, рад, ясен, славен, повен, красен тощо.
Більшість повних прикметників мають стягнені форми закінчення: добра — добре. Але в поетичній мові вживаються і повні нестягнені форми називного й знахідного відмінків однини жіночого і середнього роду та жіночого роду називного й знахідного відмінків множини: веселая, веселее, веселії, веселую.
Практикум
442. Прочитайте. Знайдіть прикметники, визначте відмінок їх. Визначте форми прикметників.
1. Як ішли ми зелен лугом к зелен гаю, солов’ї нам ткали пісню диво-дивну (Б. Олійник). 2. І шумить, і гуде, дрібен дощик іде, а хто ж мене, молодую, та й додому проведе? (Нар. творчість) 3. Літо краснеє минуло, сніг лежить на полі (Леся Українка). 4. І ти моя, єдиная, ведеш за собою літа мої молодії (Т. Шевченко).
У поетичній мові, у народній творчості та в усному літературному мовленні вживаються короткі й повні нестягнені форми прикметників: І шумить, і гуде, дрібен дощик іде (Нар. творч). Сійте в головах думи вольнії (І. Франко).
443. Прочитайте. Поміркуйте, якими смисловими, емоційно-експресивними чи функціонально-стилістичними відтінками різняться наведені словосполучення й форми ступенів порівняння прикметників. Уведіть три пари з них у речення.
Красен день — красивий день, срібен дзвін — срібний дзвін, ясен місяць — ясний місяць, славен край — славний край.
444. Прочитайте текст. Визначте стиль мовлення. Розкажіть про особливості вживання повних і коротких форм прикметників у різних стилях мовлення.
Повні форми прикметників з неоднаковою активністю використовуються в усіх стилях мови. З-поміж них найзвичнішими і найчастотнішими є стягнені форми повних прикметників — повністю нормативні і міжстильові. Крім них, у фольклорі, в розмовно-побутовому мовленні і в деяких жанрах художніх текстів широко вживаються й нестягнені форми прикметників: зелений — зеленая — зеленеє — зеленії.
Объяснение:
Дзвіни́ця Софі́йського собо́ру — дзвіниця собору святої Софії у Києві, пам'ятка української архітектури в стилі українського (козацького) бароко[1][2][3]. Є одним з українських національних символів та символів міста Києва[3][8][9].
Збудована в 1699–1706 роках[5][7] коштом гетьмана Івана Мазепи[1]. Значно перебудовувалась у 1744–1748 роках за проектом Йогана Шеделя, у 1851–1852 роках за проектом єпархіального архітектора Павла Спарро надбудовано четвертий ярус[5]. Вертикальна домінанта Верхнього міста[1]. Складова частина Національного заповідника «Софія Київська»[10].
Занесена до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО під № 527 (в комплексі монастирських споруд Собору Святої Софії)[11]. Є пам'яткою культурної спадщини національного значення, охоронний номер № 1/2[12].
Объяснение: