Я Цімлянський Руслан Віталійович, народився 14 травня 1963 р. в селі Лиса Гора, Вінницької області.У 1970 році пішов в перший клас Лисогорської СШ. З 1970 по 1980 рр. навчався у школі, а з 1981 р. вступив до Ілінецького будівельного технікуму. У 1983 р. був покликан в ряди збройних сил України, для проходження служби в армії. Після демобілізації з лав армії у 1985 р. продовжив навчання у технікумі, який закінчив у 1987 р.
З 1987 по 1990 рр. працював прорабом. З 1990 втратив роботу у зв’язку зі скороченням штатів. На данний момент я безробітній.
У 1991 р. одружився на Костяенковій Олені Сергіївні. У 1993 р. народився син - Геннадій.
Мій батько Цімлянський Віталій Аркадійович, 1941 року народження, пенсіонер, проживаючий в Вінницькій області селі Лисій Горі.
Моя мати – Цімлянська Настя Петрівна, 1947 р.н., продавець, проживає з адресою - село Лиа Гора.
До судової відповідальності ні я, ні мої родичі не притягувалися.
Молода лікарка щоранку купувала в магазині молоко для дитини. Щодня бачила пса, який із пляшкою та грішми в пакеті підходив до продавця і теж купував молоко для свого господаря-інваліда. Протягом трьох днів собака не приходив, тому дівчина вирішила спитати у продавця, чи знає де живе хазяїн собаки. Продавець сказав їй адресу, і лікарка, купивши молока та фруктів, відправилась додому до господаря пса. Вона довго звонила в двері, але за дверима було чутно лише сумний лай собаки. "Ох, лише б все було з ним добре" подумала дівчина. Через деякий час вона почула за дверима якийсь шум. Їй відчинив старенький дідусь, з першого погляду казалось що йому років 80. Густе біле-біле волосся, красиві сиві вуса, та добрі очі прикрашали обличчя старця. - Онученько, що тебе до старого та німощного діда привело? - спитав він, посміхаючись. - Ваша собака кожного дня купляла вам молока, а коли він перестав приходити, я затурбувалась та вирішила перевірити чи все з вами в порядку, - дівчина передала дідусю пакет з гостинцями, а він запросив її додому на чай. Дідусь розповів про те, що він інвалід з часів другої світової, раніше з ним жила його донька, яка й приучила пса ходити в магазин, а сама поїхала від нього. Також він розповів багато історій з війни та свого життя. А пес його пошкодив лапу, тому й не міг приходити. Лікарка пообіцяла, що буде кожного дня до нього заходити і приносити молока. ___ Писала без вдохновения, и проверьте на грамотность прежде чем списывать, не могу точно утверждать что в плане грамотности все абсолютно правильно.
Автобіографія
Я Цімлянський Руслан Віталійович, народився 14 травня 1963 р. в селі Лиса Гора, Вінницької області.У 1970 році пішов в перший клас Лисогорської СШ. З 1970 по 1980 рр. навчався у школі, а з 1981 р. вступив до Ілінецького будівельного технікуму. У 1983 р. був покликан в ряди збройних сил України, для проходження служби в армії. Після демобілізації з лав армії у 1985 р. продовжив навчання у технікумі, який закінчив у 1987 р.
З 1987 по 1990 рр. працював прорабом. З 1990 втратив роботу у зв’язку зі скороченням штатів. На данний момент я безробітній.
У 1991 р. одружився на Костяенковій Олені Сергіївні. У 1993 р. народився син - Геннадій.
Мій батько Цімлянський Віталій Аркадійович, 1941 року народження, пенсіонер, проживаючий в Вінницькій області селі Лисій Горі.
Моя мати – Цімлянська Настя Петрівна, 1947 р.н., продавець, проживає з адресою - село Лиа Гора.
До судової відповідальності ні я, ні мої родичі не притягувалися.
Підпис Дата