Ми з хлопцями з нашого двору любимо купатися і загоряти на озері, розташованому в одному з передмість. Туди ми відправляємося на велосипеді. Спочатку iдемо по шосе, потім звертаємо на путівень-грунтову дорогу: Ми не дуже поспішаємо милуємося околицями , тоді робимо привали, А коли добираємося до потрібного нам місця, зовсім забуваємо про час. Лежимо на березі після купання, розповідаємо різні історі, будуємо з піску замок, слухаємо магнітофонні записи. Одного разу до нашої компанії приєднався новачок. Родина цього хлопчика недавно оселилася в нашому будинку і навіть у нашому під'їзді . У нього, як і в нас, був велосипед. У неділю ми, як завжди, поїхали до озера. Добралися туди без пригод. Із розбігу кинулися у воду, змагалися в плаванні. Новачок, його звали Сашко, пірнувши трошки, незабаром вийшов на берег, а ми ше довго плавали. Посинівши від довгого перебування у воді, ми лягли на пісок і почали глузувати із Сашка: «Що, боїшся води?» Хлопчик сказав, що не вміє плавати . «У нашому класі навіть дівчиська плавають!»-сказав я, відчуваючи на собі схвальні погляди товаришів. Сашко промовчав. Назад ми поверталися тією ж дорогою. Але дорогою зі мною сталася неприем- ність: спустило колесо велосипеда. Хлопці, посміюючись і вже жартуючи з мене, проіхали мимо, а Сашко зупинився. «Давай до »,-запропонував він. Ну чим він міг до , якщо ні в мене, ні в нього не було під рукою велоаптечки? «Ти ідь,-відповів я йому, Сашко сказав: «Пілемо разом». Ми йшли й котили свої велосипеди, розмовляли на piзні теми. Однак мені всю дорогу не давало спокою ю те, що ми глузували із Сашка за його невміння плавати. Але ж тільки він не кинув мене в біді. Я буду учити тебе плавати, своїм умінням. Ти справжній друг». - а я як-небудь пішки. До будинку вже недалеко». сказав я Сашкові. Ти ще здивуєш хлопців своїм умінням. Ти справжній друг. "
Не гони коня кнутом, а гони вівсом не вір словам , а вір ділам семеро одного не ждуть хто питає, той не блудить не зазнавши гіркого, що ти знаєш про солодке? чули дзвін та не узнали, де він не знав, не знав та й забув моя хата скраю, я нічого не знаю якщо на своєму язиці не втримаєш, то на чужий не сподівайся горе тому жить, хто життям не дорожить:)
Як овечка: не мовить ні словечка.Не так то він діє, як тим словом сіє.Кого не б'є слово, тому й палиця не За грубе слово не сердься, а на ласкаве не здавайся.Впік мене тим словом, не треба й вогню.Дурний язик — голові не приятель.Не гріє мене кожух, лиш слово гріє й тішить.Не кидай слова на вітер.Слово — не полова, язик — не помело.Балакун, мов дірява бочка, нічого в собі не задержить.
Мне очень нравится ранняя осень. Это золотая пора.Деревья ми впитываются в разноцветное листочки.Солнышко отдает последнее тепло. Земля тихо и сладко засыпает под прощальный шум птиц. С каждым днем покрываясь все теплым одеялом листочков. Я люблю осенний ветер, разносит по всему городу аромат осенних цветов.
Еще мне нравится ходить по опавшей листве, слушать его шелест. Также охотно собираю букеты из разноцветных осенних листьев.
Это время года очень яркая.
С каждым днем все холоднее и холоднее, желтеет листва и не торопясь опадает, что его кто-то приклеил к дереву. Не люблю осень, потому что она всегда говорит, что надо учиться, ходить в школу и делать уроки. Не стоит давать, что это время года совсем мне не подобаеться.Ни, в это время очень много положительных моментов, например, осенью мое день рождения. Осень - необычная пора, сколько она дарит подарков для нас, очень много, а какие же они вкусные! Глаза разбегаются от обилия цветов осени: и красный, и желтый, оранжевый, коричневый. Идешь по улице и любуешься красотой и так любо-дорого становится в душе. Пришла осень! Мое любимое время года!
Мени очень нравится осинь.тому что там желтая, красный листя.а еще там засыпана листьями дорога.я с друзьями по дорижкам хожу.я люблю осина.
Ми з хлопцями з нашого двору любимо купатися і загоряти на озері, розташованому в одному з передмість. Туди ми відправляємося на велосипеді. Спочатку iдемо по шосе, потім звертаємо на путівень-грунтову дорогу: Ми не дуже поспішаємо милуємося околицями , тоді робимо привали, А коли добираємося до потрібного нам місця, зовсім забуваємо про час. Лежимо на березі після купання, розповідаємо різні історі, будуємо з піску замок, слухаємо магнітофонні записи. Одного разу до нашої компанії приєднався новачок. Родина цього хлопчика недавно оселилася в нашому будинку і навіть у нашому під'їзді . У нього, як і в нас, був велосипед. У неділю ми, як завжди, поїхали до озера. Добралися туди без пригод. Із розбігу кинулися у воду, змагалися в плаванні. Новачок, його звали Сашко, пірнувши трошки, незабаром вийшов на берег, а ми ше довго плавали. Посинівши від довгого перебування у воді, ми лягли на пісок і почали глузувати із Сашка: «Що, боїшся води?» Хлопчик сказав, що не вміє плавати . «У нашому класі навіть дівчиська плавають!»-сказав я, відчуваючи на собі схвальні погляди товаришів. Сашко промовчав. Назад ми поверталися тією ж дорогою. Але дорогою зі мною сталася неприем- ність: спустило колесо велосипеда. Хлопці, посміюючись і вже жартуючи з мене, проіхали мимо, а Сашко зупинився. «Давай до »,-запропонував він. Ну чим він міг до , якщо ні в мене, ні в нього не було під рукою велоаптечки? «Ти ідь,-відповів я йому, Сашко сказав: «Пілемо разом». Ми йшли й котили свої велосипеди, розмовляли на piзні теми. Однак мені всю дорогу не давало спокою ю те, що ми глузували із Сашка за його невміння плавати. Але ж тільки він не кинув мене в біді. Я буду учити тебе плавати, своїм умінням. Ти справжній друг». - а я як-небудь пішки. До будинку вже недалеко». сказав я Сашкові. Ти ще здивуєш хлопців своїм умінням. Ти справжній друг. "