М.в. : на двохстах учнях, на сто тридцяти одній тонні, на сорока двох літрах, на двохстах сімдесяти (сімдесятьох) п'яти (п'ятьох) глядачах, на дев'ятсот сорока трьох грамах, на трьохстах сорока семи кілограмах, на двохстах п'ятдесяти трьох днях.
Ор.в. : двомастами учнями, ста тридцятьма однією тонною, сорока двома літрами, двомастами сімдесятьма п'ятьма глядачами, дев'ятьмастами сорока трьома грамами, трьомастами сорока сімома (сьома) кілограмами, двомастами п'ятдесятьма (п'ятдесятьома) трьома днями.
Золота осінь
Веселе літо згасло. Вересень зробився повноправним господарем у природі. Незвично холодно стає вранці й уночі. Лише вдень пригріває сонечко, немов намагається нагадати про літо. Поля відпочивають після виснажливої тривалої праці. Уже подарували господарям свій золотавий урожай садки. Усюди відчувається прохолодний подих осені. Сіре небо все частіше затягають низькі хмари. Сіється дрібний дощ.
Ліс стоїть сумний і мовчазний, здається, що він глибоко замислився. Дуже скоро деревам доведеться геть роздягнутися, скинути своє важке вбрання, а згодом і підставити гілки хуртовині.
Повільно кружляє в повітрі жовтогарячий листок. Тонкі осички сумовито риплять на галявині, ще не зазнавши довгого передзимового сну. Навкруги трухлявого пня скупчилися стрункі опеньки. їх дуже багато, і кожен із грибів так і проситься в кошик. Горобина обвисла червоними розкішними гронами. Листя липи з гострими почорнілими зубчиками здається вкритим тендітним оксамитом.
Нещодавно зелена трава припала до землі. Високо в небі роблять своє останнє прощальне коло запізнілі журавлі. Вони ще раз нагадують нам, що прийшла осіння пора. Журавлі відлітають у вирій і сумно курличуть.
У такі дні на якусь мить душу покриває світлий смуток. Ми поринаємо в роздуми про сенс людського існування. Усе це є ознаками того, що настала найкрасивіша пора року, яку оспівували художники, композитори, поети. Настала золота осінь.
