ответ: Перефразируй и нормально будет
Объяснение:Життя людини - найдорожче , що у неї є. Життя людини - Божий дар! Але чомусь мало хто з нас серйозно замислюється над тим , як він живе , для чого живе і що залишить після себе.
Люди цінують дорогоцінні камені. Вони бережуть їх , підбирають красиву оправу , дбайливо зберігають і бояться втратити , а найголовнішу коштовність - наше життя - часто пускають на самоплив. Ми, не замислюючись проживаємо день за днем, розтрачуємо час на порожні розваги або ледарюємо біля телеекрану . Але настане момент , коли кожна людина зупиниться і запитає себе: «А навіщо я живу? Для чого мені життя дане? » Адже якщо долею , природою , якимись вищими силами була зумовлена наша поява на світ , значить , це не випадково. Значить , в нашому житті є якийсь сенс. Життя дається людині тільки один раз , і , як казав Український письменник М. О. Островський , « прожити його треба так , щоб не було боляче за безцільно прожиті роки».
Мета - ось що найголовніше в житті. Прагнення до здійснення мрії , до реалізації планів . Ця мета може бути у кожного своя , але вона повинна бути. І вона повинна бути високою, благородною , такою, що підіймала б її у власних очах і в очах оточуючих її людей.
І не важливо , чого саме прагне досягти в житті людина. Головне , щоб вона була упевнена в тому , що її мета варта того , щоб до неї прагнути. Тільки тоді ця мета наповнить справжнім сенсом її життя . Тільки тоді вона справді принесе користь. Як говорив В. Гете: « Без користі жити - це передчасна смерть ».
У кожного народу є свої улюблені рослини. В українців здавна дуже поважають ялину, вербу, дуб. Неможливо уявити собі українське село без калини біля криниці, без чорнобривців і м'яти під вікном. Образ України — це також тополя над шляхом.
Це таємниче поетичне дерево, що часто згадується в народних піснях, легендах як "сокорина". Тополями, особливо білими, та їхнім різновидом — згаданим уже осокором — обсаджували шляхи і садиби. Іноді тополі ще називали яворами. Зараз, їдучи степовою дорогою, неодмінно побачиш тополі, що бовванять вдалечині.
Тополя — один з улюблених образів української народної творчості. Він є символом краси і кохання.
Звичай вшановувати дерева, в тому числі й тополю, зберігся до нашого часу в обряді Зелених свят, коли дівчата водили "Тополю" або "Вільху".
Прикрашаючи хати й подвір'я, дівчата з піснями водили по селу прибрану зеленню дівчинку — "тополю". Усі співали:
Стій, тополенько, Стій, не розвивайсь, Буйному вітроньку Не піддавайсь.
Образ дівчини-тополі можна зустріти, наприклад, у баладі Т. Г. Шевченка "Тополя". Дівчина, довго чекаючи свого милого, перетворилася на тужливу тополю, випивши зілля бабусі-ворожки:
Зілля дива наробило — Тополею стала. Не вернулася додому, Не діждала пари; Тонка-тонка та висока — До самої хмари.
Объяснение:
Свою спадщину — Київ — князь Ярослав Мудрий прикрасив не гірше від найяскравіших міст світу. Дехто натякав князеві на його марнотратство: навіщо то золото? І навіщо церкву поставлено на пагорбі? Але князь Ярослав знав, що робив. Нехай усі — і чужоземці і мандрівники, і друзі, та й вороги — одразу бачать, який багатий, красивий і могутній Київ.
Київський Софійський обор дає нам уявлення про велич і красу архітектури Київської Русі. В усій Європі жодна споруда її т. не могла зрівнятися з київським собором, завдовжки без виступів він 37 метрів, завширшки — 55. Храм має п’ять нефів — поздовжніх коридорів, які на східному фасаді завершуються п’ятьма вівтарними напівкруглими виступами — апсидами, оточений внутрішньою і зовнішньою галереями. Із західного боку височать дві башти зі сходами, що ведуть на другий поверх. Вінчають собор тринадцять куполів, які поступово збільшуються від малих по краях до найбільшого центрального. Купол і дах вкриті листовим свинцем.
Архітектурі органічно відповідає розпис будівлі, який мав на меті звеличити державу. Мозаїки і фрески суцільними килимами огортають стіни, склепіння і стовпи собору, серед яких височіє під куполом велична постать Оранти. Важко переоцінити художню вартість софійських мозаїк. Вони, безумовно, є пам’ятниками мистецтва світового значення, що дійшли до нас у своїй первісній красі.
Фрески Софії збереглись менше, ніж мозаїка. Багаторазові реставрації завдали багатьом картинам непоправної шкоди.
Київська Софія — справжня скарбниця давньоруської культури, невмируще джерело знань про далеке минулого нашого народу. Нині — це всесвітньо відомий музей.
Життя одне ... Тому що ми не зможемо прожити ті моменти ,ті емоції як вперше. Життя наш единий шанс,ми беремо все або нічого.Саме тому треба брати з нього все.І прожити його в щастя.Задумайтеся над цим.