Зазвичай ми виходимо з певних уявлень про добро і зло, про хороше і погане, про правильному чи неправильному, коли щось робимо, в даному випадку, кого-небудь шкодуємо. Також, ми накладаємо ту ситуацію, в якій опинився інша людина на самих себе і таким чином, шкодуючи його, ми як би і себе шкодуємо. Тобто, ми виходимо з того, що в певній ситуації людини треба іти, саме пошкодувати, що не підбадьорити, чи не проігнорувати, не щось ще з ним зробити, а саме пошкодувати. Отже, опинившись в точно такій же ситуації, ми розраховуємо на те, що нас теж пошкодують. І що ж у нас в результаті відбувається? А відбувається те, що в одних ситуаціях, наша жалість дійсно приносить користь, як нам самим, так і тим людям, яких ми шкодуємо, а в інших вона шкодить і їм, і нам, або тільки нам. Ну, наприклад, ви пошкодували свого дитину, яка впала, припустимо, з гойдалок і боляче вдарився. Йому боляче, образливо, він потребує підтримки з вашого боку, яку ви можете надати йому у вигляді жалю. Він хоче, щоб його іли, і ви це робите. І коли ви його шкодуєте, ви таким чином показуєте йому свою любов і турботу, що зміцнює його довіру до вас і закладає в ньому самому зернятко любові до інших людей, в першу чергу до вас. Тобто, коли ми когось шкодуємо, ми показуємо цій людині, що він нам не байдужий, а в деяких випадках ми даємо йому зрозуміти, що любимо його, що співчуваємо йому, що ми поділяємо з ним його біль, страждання, образу та так далі. У таких ось ситуаціях жалість дуже корисна. Сама по собі доброта дуже корисна - вона робить нас людьми.
Так що нам потрібно вміти жаліти людей, нехай не всіх і не завжди, але в цілому ми повинні вміти це робити, бо це дуже корисний навик. Адже в жалості потребують багато людей, особливо діти, які чекають її перш за все від своїх батьків. Але й багато дорослих, теж дуже люблять, коли їх жаліють. Люди чекають жалю від інших, вони часто на неї розраховують, вони шукають її. І якщо ви зможете їм цю жалість дати, коли це потрібно - ви ввійдете до них в довіру, що іноді, погодьтеся, дуже важливо, для встановлення корисних зв'язків. Якщо ж ви будете безжальним, холодним, байдужим до інших людей людиною, яка не робить для них нічого хорошого, то навряд чи ви зможете заручитися їх підтримкою, коли вам це буде необхідно. Мало хто горить бажанням до тим, хто сам ніколи і нікому не допомагає. Так що жалість, як один із проявів доброти, в цьому світі має свою ціну. Хоча нерідко люди користуються нашою жалістю, самим що ні на є безжальним і аморальним чином. Вони можуть маніпулювати нами з її до або просто бути невдячними за те, що ми їх пошкодували. Що є то є. Упевнений, ви стикалися з такими людьми, які плювали вам в душу у відповідь на вашу жалість і доброту. Проте, через таких от людей, не варто думати, що наша жалість - це наш ворог. Це не так. Наша жалість може бути і нашим союзником, що допомагає нам встановлювати теплі і дружні відносини з багатьма людьми, особливо з тими з них, кого прийнято називати нормальними людьми. Тому дуже переживати з приводу виниклих у вас проблем з-за прояви цього почуття, не варто. Необхідно лише почати його контролювати, щоб розуміти, кого і в якій ситуації вам варто іти, а до кого поставитися холодно і з байдужістю. Ось тепер саме на це і давайте звернемо з вами свою увагу.
для кожної людини назавжди залишаються в пам'яті ті місця, де вона народилась і провела своє дитинство. і як далеко не закидала б нас доля, але кожного манить до себе рідна домівка, рідна вулиця. після довгої розлуки все видається милішим і дорожчим нашому серцю. отак буває і зі мною, коли повертаюсь додому після літніх канікул, коли знову крокую дичківською вулицею, на якій живу разом з батьками.вона нічим особливим не відрізняється від інших вулиць села. тут розташоване невелике підприємство, де можна придбати або полагодити автомобіль. перетинає вулицю річка гнізна зі своїми притоками. у кінці вулиці — пасовище та млин. паралельно нашій вулиці проходить залізнична колія, а за нею красується ліс.коли стати на краю лісу, видно мою вулицю: біленькі хатки під червоною черепицею потопають у буйній зелені садів.я люблю свою вулицю у будь-яку пору року. люблю її затишні садиби, привітні віконця домівок, високі дерева, квітники і доріжки на подвір'ї.але вулиця без людей, як ліс без птахів. на моїй вулиці всі люди привітні і лагідні. хоча я й не знаю їх усіх по іменах, та в селі прийнято з усіма вітатись.найбільше люблю свою вулицю вечорами, коли притомлені люди сидять на лавках біля хат, гомонять через паркан один з одним, а сільські дітлахи виходять погаласувати. лише тоді відчуваєш, що навколо тебе — усі рідні, хороші люди з нашої вулиці.
Объяснение:
1 шість складових частин (Д):
Д 1[Збираючи книжки, я почув], 2(як надворі загуркотів віз), 3(як заскрипіла наша хвіртка), 4(обізвалась радісно качка), 5(забряжчали одні й другі двері), і 6[на порозі, наче весняночка, стала розрум’янена і осяйна Мар’яна].
2 три складові частини (Г):
Г 1[Над ними зумлили комарі], 2[біля нас спросоння коли-не-коли схлипувала річечка], а 3[над усім світом протікала зоряна імла].
3 чотири складові частини (Б):
Б 1[Минули дні], і 2[не раз можна було бачити Сіроманця в ярах за висілках]: 3[він сидів і терпляче чекав], 4(доки Андрійко Лях покатається на лижах зі своїм однокласниками).
4 п’ять складових частин (А):
А 1[Низькі чорні хмари, здавалося, стояли нерухомо], але 2[по тому, 3(як вони час від часу засмолювали негусті дрібці зорі) і 4(як ті зорі знову ненадовго з’являлися), Климко здогадувався], 5(що хмари біжать).