Настає зима, і світ навколо змінюється. Морозним подихом вона зачаровує природу. Усе навколо завмирає. Голі дерева мерзнуть на холодному вітру. Тоді зима-чарівниця посилає дарує чудові білі одежі з снігового хутра, в яких їм тепло та затишно чекати на тепло. Вона також встелює промерзлу землю пухнастою білою сніговою ковдрою, що блищить діамантами у променях яскравого сонця. Річки, озера та моря зима сковує товстою льодовою кригою, щоб вони змогли відпочити до весни. І поки природа спить, зима співає їй колискові протяжними голосами завірюхи.
Пам’ятає зима й про людей. Їм вона дарує прекрасні візерунки на вікнах, щоб милувалися її майстерністю. Вона охороняє поля на сади, ховаючи їх під снігом від промерзання. Навесні той сніг розтане та напоїть землю для того, щоб вона щедро родила наступного літа. Зима прикрашає міста й села, посипаючи їх снігом, чіпляючи бурульки під стріхи будинків.
Зима дарує нам чудові свята – Новий рік та Різдво, з пахучими красунями-ялинками та миготінням різнокольорових ліхтариків у вікні кожної квартири, святковими застіллями та подарунками. Для дітей зима-чарівниця влаштовує веселі забави та ігри, катання на санках, лижах, ковзанках.
Зима зачаровує своєю красою. Коли вноч гаєш, як великі сніжинки дружньо падають з неба та кружляють у світі ліхтарів, душа співає від радості. Коли бачиш парки та ліси, засипані білим снігом, коли можеш пішки прогулятися по поверхні ріки, розумієш, що таке здатна зробити лише справжня зима.
Збрехати також можна коли робиш людині якийсь приємний сюрприз.
Тож краще не завжди говорити правду!
Але коли ми брешемо не для доброї цілі, тоді так робити не варто. Адже коли ми це робимо, по-перше: ми можемо потрапити в халепу, по-друге: ми можемо когось налякати нашою брехнею, по-третє: ми можемо навести когось на неправильний шлях і є ще багато аргументів. Такого краще не робити, а казати все так як є!Про випадки з брехнею багато писали в літературі і всюди вони майже ніколи не призводили до добрих наслідків. Ось на веду приклад із реальної історії з життя. Одного разу моя подруга розізлися на свою молодшу сестричку і сильно штовхнула її, та упала з сходинок і добряче пошкодилася, а мамі вона не розказала правду, а збрехала, ще й сестричку залякала, що їй дістанеться, коли вона розкаже мамі правду. Мала налякалася, але коли підросла і зрозуміла, що від сестри їй нічого не буде, розказала мамі. А моїй подрузі добре дісталося від її мами. Від тоді вона поклялася що не буде брехати, а казати правду. Отже, коли ми брешемо, таким чином робимо дуже погані справи, ще й порушуємо закони Божі! Адже брехати - це гріх! Якщо брешете, то думайте до чого це призведе. Тож інколи треба говорити чисту правду, а інколи збрехати, але в добрих цілях!