Мирослава впала на ноги, не пускаючи своєї зброї. Звалившись несподівано в пропасть, вона, проте, не почула ані на хвилю страху. Неприятельки стояли, не зводячи ока одна з одної. Раптом ведмедиця вхопила в передні лапи великий камінь і, зводячись на задні ноги, хотіла шпурнути ним на Мирославу. (За І. Франком). Під'їхавши до воріт, хлопець сплигнув з коня. (А. Головко). Спускали відро, журавель хрипко скрикував, і відро з зітханням топилось, холодно побулькуючи, випускаючи горішній дух. І коли відро похилитувалось на цямрині, то воно вже пахло не сухим залізом, а мокрим, і ми, відгинаючи дужку, пили студену воду, од якої зуби ломило. (Є. Гуцало).
З представлених фото зрозуміло, що центр Рівного був фактично островом серед боліт, ставків та власне луків річки Устя.
П'ятдесят, максимум сто метрів від центральної вулиці, яка раніше називалась Поштовою, а потім при поляках 3 Мая, в будь-який бік – і ти вже в болоті чи ставку. Можна уявити собі потужність «жаб’ячих концертів», а також хмари комарів, які атакували нещасних мешканців… А враховуючи відсутність централізованої каналізації та очисних споруд (а навіщо – можна все в річку), також можна уявити «охайність» берегів та «чистоту» водойм у межах міста.
Болото – воно і в Рівному болото, а хтось це порівнює з Венецією... До Венеції було досить далеченько (як власне, і зараз)…
