Сижу зараз в лікарняному ліжку і дивлюсь на осінній дощ, і згадую вчорашній день ...
Ми з друзями збирались походити по калюжам, після дощу. Мама дістала татову дитячу куртку, яка була на мене зовсім велика.І заставила мене у ній іти до друзів. Я зівсно її зняв, бо подумав що друзі глузуватимуть з мене. А надворі було холодно. Я весь час згадував про мамині слова " Не знімати куртку". Але сміх друзів також був важливим. Мені все було холодно і холодно. Звісно я простудився, але все - таки розпові матусі про цю історію. Вона ніжно мене пригорнула до себе і мені враз стало тепліше.
А за вікнами плакав дощ ...
І ізвени но я не знаю , підказала б