Твір на тему «Мовна свідомість мого покоління» можна скласти так: Кожна країна має єдину державну мову, яка проголошена Конституцією. У нашій країні державною є українська. Проте мовна свідомість мого покоління ще не повністю сприймає українську як державну мову. Це пояснюється тим, що на наших землях чимало часу панувала російська. Моє покоління ще не достатньо усвідомлює цінність того, що наша нація має власну мову. Дехто соромиться розмовляти українською, дехто просто не володіє нею на високому рівні і губиться під час розмови. Все це – велика проблема для усього українського народу. Адже поки живе наша мова, живемо і ми, як єдиний і неповторний народ. Кожен з нас повинен розвивати себе, читати книжки рідною мовою, вивчати її. І навіть у російськомовному регіоні не соромитись у крамниці чи в транспорті звертатись до людей українською. Адже розмовляти рідною мовою – це престижно. Це ознака культурної та освіченої людини. Тож давайте змінювати нашу мовну свідомість!
Кожен розуміє це по-своєму. Але є й спільна думка – це готовність завжди прийти на до віддати щось своє заради щастя інших, робити безкорисні вчинки. Неможливо самостійно навчитися бути милосердним. Це повинно прийти до людини із материнським молоком та впродовж усього життя формуватися. Якщо батьки не навчили дитину бути милосердною, то навряд чи вона стане такоюНа теперішній час милосердя стало чимось чужим та незнайомим. Практично не залишилось тих, хто зможе пожертвувати собою заради ння іншого. Люди перестали вірити у безкорисність та підтримку.Можна провести паралель між милосердям та помилуванням. Часто можна почути як люди просять Господа Бога про прощення гріхів. Ще частіше – про те, щоб він змилувався та подарував їм життя «без хмар». Але не слід забувати, що тільки з власного бажання можна відкрити душу іншій людині та подарувати їй надію на ння та помилування. Також слід розрізняти віру та заповіді господні, які самі по собі формують таку необхідну якість характеру, як милосердя та співчуття. Тому паростки доброти та безкорисності можна виростити лише там, де це сіють. В Біблії є розділи, що стимулюють тих, хто вірує, бути миролюбними та співчутливими.Наприклад, для мене основою милосердя є чесність, відданість та безкорисність. Ці поняття, у поєднанні між собою, зможуть дати людству надію на світле та «тверде» майбутнє. Майбутнє, в якому всі будуть впевнені у тому, що їх діти та онуки виростуть у безпеці та злагоді.Якщо згадувати минулі часи, то слід розказати, що були такі медичні працівники, які під час бойових дій абсолютно безкорисно лікували поранених. Їх ще називали сестрами милосердя. Таким чином, на цей час ми можемо на прикладі історичних подій мати чітку картину того, яким повинно бути справжнє милосердя.Інколи буває й таке, що через постійну нестабільність ситуації в країні, розбрат між владними структурами та простими людьми, про милосердя ніхто й згадувати не збирається. Бо там, де немає злагоди та присутня ненависть, немає місця доброті та безкорисності.Але не треба зовсім зневірюватись. Ми ще можемо стати добрими та милосердними, тільки необхідно побачити у собі цю тоненьку ниточку, що зв’язує нас із дитинством та приємними спогадами. Ми можемо стати на шлях справедливості та гуманізму, стати ближчими один до одного. Тільки одне прохання – не забувати, що всі ми люди і хочемо поваги, трохи співчуття та безкорисних вчинків.
У бідної жінки захворів син. Грошей на ліки в неї не було і вона ходила по степу і збирала всі рослини, які хто порадить.
Одного разу вона зустріла бабусю, яка несла в руках пучок білих пахучих квітів. Почувши про горе матері, бабуся простягла ій квіти: “Зроби з них відвар і напої синочка”. “А як же звуться ці квіти?” - запитала жінка. “Як вилікується синок, то й назвеш їх ім'ям свого сина”.
Хлопчика звали Романом, тож мати, напуваючи його відваром, промовляла: “Пий, синочку, ромашку і будеш здоровим!”.
А далі моя бабуся протягувала ліки і лагідно промовляла: “І ти, Анютка, випий це відвар і обов'язково вилікуєшся”. Я випила гіркі ліки, навіть не скривившись, бо вірила, що скоро буду здорова.
Я була непосидючою дитиною і тому іноді падала, збивала коліна. Бабуся приходила мені на до Вона промивала мої забиті місця і клала на них лист подорожника. Я питала бабуню, чи до мені цей листочок і вона мені розповіла легенду.
Кожна країна має єдину державну мову, яка проголошена Конституцією. У нашій країні державною є українська. Проте мовна свідомість мого покоління ще не повністю сприймає українську як державну мову. Це пояснюється тим, що на наших землях чимало часу панувала російська.
Моє покоління ще не достатньо усвідомлює цінність того, що наша нація має власну мову. Дехто соромиться розмовляти українською, дехто просто не володіє нею на високому рівні і губиться під час розмови. Все це – велика проблема для усього українського народу. Адже поки живе наша мова, живемо і ми, як єдиний і неповторний народ.
Кожен з нас повинен розвивати себе, читати книжки рідною мовою, вивчати її. І навіть у російськомовному регіоні не соромитись у крамниці чи в транспорті звертатись до людей українською. Адже розмовляти рідною мовою – це престижно. Це ознака культурної та освіченої людини. Тож давайте змінювати нашу мовну свідомість!