Вранці до короля привели старого кондитера.
- А юнак ще не прийшов? - запитав правитель.
- Ваша високосте! Генрі щойно розпалив піч. Покликати його? - улесливо й водночас з хвилюванням запитав слуга.
- Та хіба був такий наказ?! Я ж просто запитав, чи прийшов він! Нехай буде тут, коли ти посмів патякати всякі дурниці!
Як Ви уже помітили, король був просто кажучи непривітним... Ба навіть жорстоким! Ніхто не знає, чому він такий...
От і привели Генрі.
- Ну, прийшов час критикувати твої знання, немилий підданий!
- Відповідатимеш на мої запитання. Зрозумів? - суворо промовив кондитер.
- Так, поважний чоловіче – стримано відповів хлопець.
- Отже, походження назв солодощів. Що можеш розповісти?
- Ну... Скажіть будь-яку назву і...
- Гаразд... Щось із грецької кухні.
- Курабье... Різдвяний смаколик. Мигдальне печиво з цукровою пудрою. «Kura» - сухий, а «biye» - печиво. Сухе печиво - все дуже просто.
- Справді... А свою, англійську кухню знаєш? Здивуй маловідомими знаннями.
- Так, звісно. Наприклад, мафіни. Історій про походження назви «мафін» існує декілька. Саме слово з'явилось в Англії близько X ст. За здогадками, слово «мафін» пішло від французького слова «moufflet», що означає в перекладі «м'який хліб». За іншою версією, від німецького слова «muffe», що означає «невеликі пироги». Дослівно «muffins» перекладається як «булка до чаю». За легендами, розповсюдження мафінів в Англії почалось так: одна господиня помітила, що їхня прислуга їсть смачні булочки, для приготування яких вони, до речі, використовували залишки тіста. Спробувавши ті булочки, господиня забажала, щоб їх подавали кожного ранку на сніданок.
- Що ж ти розкажеш про мою професію, розумний друже?
- Важко встановити час виникнення кондитерського ремесла. Першими кондитерами були індійці майя, які відкрили дивовижні властивості шоколаду, пізнали смак тростинового цукру і котрі готували потім із нього солодкі палички. Відомо, що під час археологічних розкопок у Єгипті знайдено «цукерки», виготовлені вручну з фініків. Зараз при дворах королівських осіб кондитери входять до привілейованих слуг.
- Геніально! - вигукнув король.
- Справді, справді... - підхопив кондитер. - Я теж знаю це - й усміхнувся , погладивши себе по кучерях.
- Готуватимеш мені ті страви, милий підданий.
- Так, Ваша високосте - вже більш впевнено відповів Генрі.
Здавалось, що саме ця історія зробила короля трішки добрішим.
Про наслідки такого харчування неважко здогадатися. Не суперечу: солодощі в певній мірі корисні. Але ж не стільки...
Думаю, що недарма мову називають душею народу. Як і всяку душу, її треба вміти зберегти чистою і красивою. І вона, як і душа, тільки одна, одна для кожної нації. Хто ж винний у тому, що велика частина населення України розмовляє російською мовою? Хто винний у тому, що дотепер українська мова на вулицях нашого міста сприймається оточуючими як щось надзвичайне? І чи потрібно шукати винних?
1994 року я йшла "перший раз у перший клас". І, до речі, у клас, де викладання велося українською мовою. Не буду приховувати того, що деякі знайомі моїх батьків, довідавшись про це, крутили пальцем біля скроні і називали мене "нещасливою дитиною". А я тим часом жваво читала вірші і розповідала правила з математики найчистішою українською мовою. І зовсім від цього не страждала. Не страждаю і зараз, адже я, як і раніше, навчаюся в класі, де викладають українською. З мамою, батьком і друзями я розмовляю російською мовою, з бабусею і дідусем — українською. Ніяк не можу зрозуміти, яка ж мова мені рідна... Вони обидві мені однаково дорогі. І тією і іншою я відмінно володію. І та і інша мені подобається. Так яка ж для мене рідніша, ближча? Треба розібратися. Отже, за національністю я українка, тобто, за логікою речей, моя рідна мова — українська. Ні, мабуть, без російської я не можу жити. Тоді, напевно, російська і є рідною? Але й українську я люблю і вважаю її зовсім не гіршою за російську. Я не можу відмовитися ні від тієї, ні від іншої. Та й навіщо? Відмовитися від російської тільки через те, що Україна тепер незалежна? Або відмовитися від української через те, що хтось вважає її "непрестижною", чи що? Українська — офіційна мова нашої країни, і це добре. Але багато хто звик розмовляти російською, і це, на мій погляд, зовсім не погано.