йде сніг! на вулиці йде сніг! я сиджу біля вікна і радію, що прийшла зима.
я дуже люблю зиму. мені подобається білий сніг, і білі дерева і білі будинки. у лісі багато снігу і я можу кататися на лижах зі своєю сестрою. ми любимо грати в сніжки. це так весело. зі своїми друзями щозими ми ліпимо великих сніговиків. ми катаємося на санках і іноді граємо в хокей з ншімі хлопчиськами.
взимку буває багато свят: мій день народження і мамин день народження, новий рік і різдво, папин день в лютому. і так багато подарунків! і так багато веселих ігор! а ще у нас зимові канікули. і моя бабуся завжди готує дуже смачний різдвяний торт.
мама і тато, бабуся і сестра і я дуже щасливі. я вважаю, що зима - найкраща пора року.
на мою думку, зима – чудова пора. попри холод – це час зимових розваг.
ця холодна пора має свої теплі моменти. по-перше, різдво збирає усіх за щедрим родинним столом. по-друге, з друзями залюбки готуємо вертеп. щороку кожен із нас є іншим персонажем цього старовинного дійства. по-третє, мчати на санях з білосніжної гірки, кататися на ковзанах чи лижах, кидатися сніжками – це неповторна мить зимових ігор. по-четверте, тільки взимку серед двору привітати заклопотаних перехожих може наша снігова баба.
усім цим мені подобається зима.
У нашому житті трапляється різне – і радощі, і печалі. Немає жодної людини, яка б не стикалася з серйозними проблемами хоча б іноді. Здавалося б, що може бути хорошого в тому, що з кимось сталася біда? Проте, коли біда в тебе, коли ти в скруті, то почуваєшся погано і розумієш, наскільки тут не до сміху, а чуже горе – воно тебе ніби не стосується, можна навіть дорікнути людині за її нещастя: щось зробив не так, сам заслужив тощо.
Пам’ятаєте, як люди весело сміються, коли дивляться комедійний фільм, у якому хтось падає або б’ється об щось? Вчені вважають, що наш мозок виробив захисний механізм. Сміючись над чиїми-то неприємностями, ми придушуємо власний страх того, що це може трапитися з нами самими. Таким же чином працює відгородження від людини, яку спіткало нещастя. Наш мозок якимось чином вважає, що це нещастя може бути заразним, і ми намагаємося триматися подалі від «джерела зарази» - людини у біді.
Та чи правильна така поведінка в реальному житті? Якщо подумати, людина, в якої трапилося лихо, дуже потребує співчуття та до . Не насмішок, не докорів, не зневаги. Адже що трапилося, то вже трапилося, і все, що можна зробити, - це до людині. Згадайте, якими самотніми ми почуваємося, коли в нас трапляється щось погане, а інші продовжують радіти життю, ще й відвертаючись від нас? Як важко лишитися із лихом на самоті! І психологічно, і просто фізично. Наприклад, у родині хтось серйозно хворий, йому потрібна постійний догляд. І в людини, якій доведеться цим зайнятися, не буде часу навіть на заробляння грошей, ведення хазяйства, не те що на розваги. І прийти та до приготувати поїсти, прибрати у хаті, сходити за продуктами буде саме тим, що полегшить їй життя.