Свій геніальній твір – кіноповість «Україна в огні» Олександр Довженко створив у 1943 році. Письменник на власні очі бачив усе, про що писав: бачив, як палали хати і гіркі сльози на очах у молодиць, що лишалися вдовами. У своєму творі він описав страждання народу і формування його волі до перемоги. Але не тільки історичну цінність має кіноповість. Романтична історія про кохання, що почалося на початку війны – одна із сюжетних ліній твору. Молода Олеся не хотіла дістатися німцям і попросила одного з танкістів провести з нею ніч. «Якийсь хвилюючий сором все ж таки сковував і не покидав його, а її неначе ні. Вона і соромилась, і ні… Вона сповняла свій, одній лиш їй начертаний закон». Саме так почували себе герої, але наступні дії дівчини «розтопили лід». Вона приклала руку хлопця до свого серця і цей жест об’єднав їх. Вранці вони мусили розпрощатися, але Олеся була щасливою і казала, що спробує у майбутньому знайти Василя, а він обіцяв їй вернутися. Їхне кохання почалося з прохання і зберігалося протягом всього твору. Поранений і непритомний Василь марив дівчиною, що напоїла його водою з відра і запросила до хати. Навіть роки розлуки не стерли з його почерствілого у боях серця ніжної любові до тендітної Олесі. Сама ж дочка Лавіна Запорожця пережила також багато і рідше згадувала свого першого хлопця, намагаючись вижити у палаючому світі. Вона посивіла, очерствіла и постаріла, але все ж таки повернулася на місце, де колись була її домівка. Там же, у спаленій Тополівці вона знову зустріла танкіста Василя. Вони обидва змінилися, але їх любов такою і лишилася. Чому? Адже любов сильніша, ніж усе інше. Вона торжествує навіть на війні, що і сказав Олександр Довженко.
Розквіла весна в нашій Україні. Зовсім зійшов сніг вже, зеленіє травка. Біля нашої школи ми з хлопцями вирішили посадити дерева. Ми пішли до нашої вчительки, розповели про нашу ідею. Вона погодилась з нами та казала, що доможе нам. Ми домовилися посадити дерева наступній суботи. У призначений день ми прийшли до того місця, де нас вже чекала наша вчителька, а також кілька хлопців зі старших класів. - Друзі мої! - почала вчителька. - Сьогодні ми з вами посадимо десять дерев. А потім, через роки, десятиріччя ви ходитиме самі, з вашими дітьми, будете розповідати, як ви саджали їх сьогодні. І почалася робота. Ми спочатку викопали ями для дерев, потім посадили, а потім закріпили їх, щоб вони не зламалися через ветір. Усього було пл п'ять дубів та п'ять осик. Втомлені нашою працею, ми пішли по домівках.
не знаю
Объяснение: