Між підметом (групою підмет0)
присудком (групою присудка) з Ус
розділових знаків уживається ^
336
Гоаматика: морфологія, синтаксис
ки тире. Найчастіше ставиться на
місці пропущеної в теперішньому
часі дієслова-зв’язки бути (є) при
складеному іменному присудку.
Тире ставимо:
• Якщо підмет та іменна частина
складеного присудка виражені
іменниками в називному відмінку:
Краса душі, краса любові —
Найвища на землі краса.
В. Сосюра.
Праця людини — окраса і слава,
Праця людини — безсмертя її.
В. Симоненко.
Мій рідний дім — душі свята
основа,
Життя мого безсмертне джерело.
А. Семенюк.
• Коли підмет і присудок виражені
неозначеною формою дієслова:
Лиш боротись — значить жить
(І. Франко).
Вік прожити — не ниву пройти
гомінку (А. М алиш ко).
Жити — це лицедіяти: кожен з
нас грає якусь роль (В. Дрозд).
Життя прожити —
потоптати сум,
Єством своїм прославити
Людину!
А. М ’ястківський.
‘ Якщо один з головних членів ре
чення виражений інфінітивом, а
Другий — іменником у називному
відмінку:
Стояти над своїм життям — це
велика честь (Ю. Яновський).
Мислити і творити — це для пись
менника його фах, його повсяк
денність ( О. Гончар ).
Сприймати світ всерйоз — це
твоя повинність (І. Драч ).
Найвище уміння — почати спо
чатку життя, розуміння, дорогу,
себе (Л. Костенко).
• Якщо обидва головні члени вира
жені числівниками:
Два на п’ять — десять.
• Якщо перед присудком стоять
частки це, то, ось, значить:
Поезія — це завжди
неповторність,
Якийсь безсмертний дотик
до души
Л. Костенко.
Червоне — то любов, а чорне —
то журба (Д. Павличко).
Тире не ставимо:
• Якщо іменна частина складеного
присудка виражена прикметни
ком, дієприкметником, прикмет
никовим займенником, порядко
вим числівником:
Ніч прекрасна. Море тихе і
спокійне.
Небо високе-високе, синє та хо
лодне. Небо закрите хмарами.
Сірим серпанком заслані поля.
Він наш, а ми твої. У списку я
перший.
337 УКРАЇНСЬКА МОВА
Але для смислового та інтонацій
ного виділення перед таким при
судком можна ставити тире:
Люди — прекрасні (В. Симоненко).
Людина смертна, а народ — без
смертний (С. Крижанівський).
• Якщо підмет виражений займен
ником:
Я син свого часу і весь належу су
часникам своїм (О. Довженко).
Україно! Ти моя молитва, ти моя
розпука вікова (В. Симоненко).
Якщо ж на підмет-займенник па
дає логічний наголос, тире ставимо.
Порівняйте:
—Ні! Я жива! Я вічно буду жити!
—Хто ж ти така?
—Я — Мавка лісова.
З те. Лесі Українки.
Пісня! Вона — серце народу, його
душа, його крила (В. Качкан).
• Якщо перед присудком, що має по
рівняльне значення, стоять спо
лучники як, мов, ніби, наче та ін.,
тире ставимо лише при логічно на
голошеному присудку й наявній паузі між підметом і присудком
(авторський знак):
Промені як вії сонячних очей
(П. Тичина).
Вечірня радість — мов далекі
дзвони,
Мов відголос, мов спомин, мов
луна.
М. Рильський.
Весна — неначе карусель (Б.-і.а н,
тонич).
Ніч — мов криниця без дна
(М. Рильський).
Місто — немов сузір’я (Ю. Андру.
хович ).
• Якщо підмет виражений словами
це, то, тире ставимо залежно від
логічного наголосу на ньому:
Ця дівчина не просто так Маруся
Це — голос наш. Це — пісня.
Це — душа.
Л. Костенко.
• Якщо перед присудком, вираже
ним іменником, стоїть частка не:
Серце не камінь. Молодість —
буйність, а старість не радість
(Нар. те.).
• Якщо присудок стоїть перед підметом:
Хороша-таки штука життя
(А. Головко ).
Воістину прекрасен світ вночі
(Є. Плужник ).
Найчистіша душа незрадлива
(В. Симоненко).
• Якщо присудок виражений імен
ником чи займенником у непря
мих відмінках:
Я від коріння. Я із первовіку
(Б. Олійник ).
Автор присвячує свою повість трав'яним коникам, хрущам, тихому дощеві, замуленій річечці — найбільшим чудесам світу, які ми відкриваємо в дитинстві.
Срібний чоловічок
Я лежу в темряві й слухаю, як бавиться срібний чоловічок, що о живе в нас у запічку.
Якось після дощу затекла хата. Мати бідкалася, а мені радісно слухати музику крапель, що падали в старі дерев'яні ночви, і цинковий тазик.
Вранці мати причиняє віконниці, думаючи, що я сплю. Але снопик сонячного світла пробивається в кімнату, і в ньому видно, як танцюють золоті пушинки.
Срібний чоловічок народився, мабуть, із крапель. Коли я запитав, як його звати, почувся звук "бумс!", і я зрозумів, що це — Бумс. Я не пуду його чіпати, класти в коробку, як метелика, щоб не зашкодити.
Сопуха
Матері лякають Сопухою дітей, які не хочуть спати. Я теж спочатку боявся, а потім перестав. Обнишпорив усі куточки в хаті й Сопухи не побачив, тільки знайшов купу всяких цікавих речей. Мені здається, що все на світі має свої дверцята, треба тільки їх побачити, знайти в них хоча 6 щілинку. Якось я приклав вухо до призьби почув шарудіння, шелест. Який загадковий, таємничий світ там криється: комашині школи, палаци, святкові палаци з музикою?
Адам
У мого друга товсте ім'я — Адам. А в подруги Ніни — тонке, розоре, як звук павутинки. З Адамом я познайомився біля протоки, де пускав кораблі зі щавелевих листків. Цей тонкий високий чоловік, одягнений не по-сільському, приїхав до баби Сірохи. Привітав мене, як морський вовк, сказав, що він Адам (так його в інституті називають від прізвища Адаменко), і здогадався, на відміну від інших дорослих, що то не листки пливуть, а каравели.
Адам розпитував про все, що бачив у річці — черепашок, жуків, жаб, дивувався — в інституті такого не вчили. В інституті придумали штучне сонце, розраховуючи, що воно принесе велику користі людям, але забули про ту небезпеку, яку може воно становити для них. Ось і в Адама через це страшна хвороба. Адам запропонував зробити греблю на річці та млинок.
Ніна
Ні наступного дня, ні пізніше Адам не прийшов до греблі. Річка швидко розмила загату. Мені стало дуже сумно. Захотілося, щоб по ряд був друг.
І раптом — пливе човник, а в ньому дівчинка в блакитному, з великими очима, з білою стрічкою в косі.
Я зрозумів, що це Ніна, яка снилася мені ночами. Вона не любила, щоб її розпитували. І сказала на моє бажання подивитися потойбічний світ, що цього робити не слід, звідти не повертаються Добрі люди потім проростають гарними деревами, квітами, а злі — колючками.
За павутинною
Ми полізли із Ніною в білу печеру. Спочатку було страшнувато, а потім ми аж завмерли від краси білого сяйва.
Потім ми вибралися на гору Хіврю. Там посідали на стежку й побачили павучачу нірку, Стали дратувати та виманювати з нірки павука-хрестовика. Потім слухали, як бринить павутинка.
Раптом чую, як хтось мене запитує, з ким я говорю. Це мама. Вона переживає, що мені ні з ким і погратися — немає тут дітей. Але я, хоч і сам, побував уже і в печері, побігав у степу, ловив павука, словом, набігався, набалакався вволю.
Все відпливає
Адама не стало. У Ніни розвалився човен, і я обіцяю зробити їй новий.
Баба Сіроха принесла посилку, в якій Адам передав для мене лісові дарунки — шишки з ялинки, жолуді, пташине перо й іще багато всякої всячини.
Ніна відпливала на човнику восени. Річка була встелена осіннім листям, над нею неслися павутинки, а вище — журавлині ключі. Вітрильник Ніни зменшується й перетворюється на журавлика, веслує між хмарами. І досі не знаю, чи була така дівчина, чи я її просто вигадав.
Объяснение:
Добрий день, шановна (Ім'я і пишеш, що тобі від неї потрібно)...