я вважаю, що як освіта, так і мудрість завжди були й будуть невід’ємними складовими становлення особистості. на мою думку, гармонійний розвиток та успішне життя людини можливі тільки за умови опанування наук — досвіду минулих поколінь. але ці знання стають дієвими тільки в поєднанні з власним досвідом людини, що надає їй можливість якнайповніше розкрити власний потенціал. по-перше, тільки по-справжньому мудра людина може зрозуміти навколишній світ і жити в злагоді з власним сумлінням. яскравим прикладом людини, що відчуває потребу в цьому, є головний герой роману валер’яна підмогильного «місто» степан радченко. завдяки наполегливій праці та самоосвіті юнак здобув ґрунтовні знання, але майже не мав життєвого досвіду й уявлень про світ поза межами рідного села. недарма на початку роману з уст степана лунають лише «комуністичні гасла» замість власних думок, яких він поки що не має. вступ до університету не зробив парубка щасливим: він залишається самотнім, бо не розуміє ні друзів, ні коханих жінок. тож осягнення себе у світі, досвід власного становлення як людини і як письменника для нього непростий, але неминучий етап. по-друге, освічена людина може принести користь суспільству, якщо матиме, крім знань, далекоглядність і мудрість. такою постаттю в історії був петро і. імператор країни, що потонула в невігластві, він був змушений опанувати досягнення західноєвропейських наук і ремесел, щоб застосувати здобуті знання в будівництві своєї держави. саме завдяки освіченості й природній мудрості правителя він поставив російську імперію поряд із наймогутнішими країнами того часу. отже, поєднання мудрості й освіченості дає змогу людині сформувати таке світосприйняття, яке дозволяє їй жити в гармонії з навколишнім світом і досягати небачених вершин, реалізувати себе як особистість і водночас суспільству та батьківщині.
Здається — кращого немає Нічого в Бога, як Дніпро Та наша славна країна...В Україні, славній своєю красою, народився Тарас Григорович Шевченко — великий український народний поет. У тяжких кріпацьких злиднях минало його дитинство. Але була в маленького Тараса мати з люблячим серцем, був батько з лагідними очима, дідусь з мудрими розповідями про героїчне минуле рідного краю:Село на нашій Україні —Неначе писанка село,Зеленим гаєм поросло...Сам Бог витає над селом.А потім не стало рідних. Хлоцець-сирота опинився в чужому холодному Петербурзі — не стало й Батьківщини . Спогади про рідний край, щира любов до нього, тута за Україною зустрічаються у віршах молодого поета.Україно, Україно!Серце моє, ненько!Як згадаю твою долю,Заплаче серденько!Опинившись у засланні, Шевченко линув думкою в рідні місця. Ходив берегом мертвого Аральського моря, а очі бачили розкішну природу України:Тихесенько вітер віє,Степи, лани мріють,Меж ярами над ставамиВерби зеленіють.Як не вистачало Шевченкові, насильно відірваному від України, її зелених гаїв під блакитним небом, пахощів квітучих садів, співу соловейка під золотими зорями, величного спокою замріяних могил! З яким розпачем поет, закинутий злою долею в чужі казахські степи, промовляв: «0 доле моя! Моя країно! Коли і вирвусь з цієї пустині? »Після заслання Шевченкові не дозволили оселитися в Україні. І лише після смерті Тарас Григорович, для якого не було «на світі України», не було «другого Дніпра», назавжди повернувся на свою прекрасну омріяну Батьківщину.