Прочитати текст. Визначити його основну думку. Дібрати заголовок. Скласти тези до статті В.О.Сухомлинського
Джерело моральних звичок – в єдності глибокої свідомості й особистої
емоційної оцінки явищ,їх моральних якостей. У світлі тих глибинних інтелектуальних
і емоційних процесів,що відбуваються в душі людини в роки отроцтва,виховання
моральних звичок набуває особливої ваги. Моральні звички – азбука моральних ідей і
переконань. Формування моральних звичок – це той шлях проникнення вихователя в
духовний світ вихованця,без якого неможливе розуміння людини і вплив на неї
найтоншими засобами – словом, красою.
Завдяки моральній звичці норми суспільної свідомості й суспільної моралі
стають духовним надбанням особистості. Без моральної звички неможливі
самоутвердження,самовиховання,повага до себе. Справа в тому,що моральна істина
стає чимось святим,беззастережним,дорогим для особистості саме тому,що людина
близько бере до серця благородство цієї істини,в її свідомість ідуть блискавичні
емоційні сигнали:роби саме так,бо робити інакше не дозволяє повага до себе самого.
Звичка облагороджує цей внутрішній голос совісті,почуття завжди стоїть на сторожі
свідомості. Ці складні процеси під силу тільки отроцтву: саме в цей період глибоко
осмислюється узагальнюючий характер моральних ідей. Отроцтво ніби відкриває
ідеям шлях до серця. Якщо найважливіші істини моральної культури саме в
підлітковому віці не ввійшли в звичку,прогаяного ніколи не надолужиш.
Як же виховувати моральні звички в роки отроцтва? Що треба робити,щоб
сфера свідомості розширювалася,охоплюючи найважливіші моральні багатства,які
стали для особистості святими,беззастережними істинами?
У роки отроцтва першочергове значення в моральному розвиткові набуває
єдність свідомості й моральних почуттів. Моральні почуття – це світло,що осяює шлях
людських вчинків.
( Отроцтво – це підлітковий вік)
«Чому, сказати, й сам не знаю,Стежина в ріднім краї...Наша земля — Україна. Любити її — це значить кожним своїм вчинком, кожним помислом вірно служити їй. Мало говорити, що ти патріот, — треба бути патріотом.
Для когось- це вулиця, де пройшло дитинство, для когось- великий двір, де вечорами звучала гітара і мелодійний голос співав про перше кохання, для когось- це звичайна сільська хата з кущем калини під вікном, з чорнобривцями, які посіяла мама, з рушниками в кутку над образами.
Мій образ рідної земліРідна земля дорога для нас і тим, що жили тут наші предки — горді і волелюбні, які не віддали свій край чужоземним загарбникам-завойовникам. Кров'ю своєю, своїм життям захистили його, передали нам у спадок як дорогоцінний скарб, зберегли для нас рідна мова — співучий, неповторний і чарівний.
такими задушевними рядками висловив поет-пісняр Андрій Малишко глибоке синівське почуття любові до своєї землі, яка зростила його, вивела в люди, навчила любити життя, працю, природу, пісню, мову...
Ота стежина в ріднім краї, дна біля воріт»Живе у серці стільки літНебо єдиною в світі батьківщини.У кожного вони свої, неповторні, але однаково дорогі. Рідна земля — наша мала батьківщина, де ми вперше почули мамину колискову, пізнали перші радості і перші сльози, перші перемоги і поразки...