Навіть пори року змінюються до невпізнання. Часто посеред зими
зненацька видається сонячний день. Потечуть струмки,
заголубіє небо і запахнуть бруньки дерев, а у повітрі мовби
розіллється образ весни. І вже не знаєш, чи ще зима, а чи настає
весна. А то ранняя осінь ударить приморозками, дихне загрозливо й
похмуро. І знову дивуєшся. Зима вступила у свої права. Ходила
господинею полями і лісами ходила поміж людьми.
Засипала снігами землю, сковувала морозом річки й озера,
перемітала кучугурами стежки. Там, де вчора був шлях, сьогодні без
кінця-краю піниться гостроверхими переметами розбурхане снігове
море.
Він прокинувся увечері ,довго
пив чай ,а коли зовсім стемніло
став збиратися у свою п’яту
вилазку.
На півночі купчилися цілі башти й фортеці з хмар, там завмерли, наче хвилі бавовняного моря, перед тим, як затопити землю.
А потім і щастя ,і
горе обірвались так раптом.
Ліс ще дрімає, а з синім небом вже щось діється: воно то зблідне, наче від жаху, то спалахне сяйвом, немов од радощів.
Оксані — радість: мати одрізала з полотна хустку, а порошком пофарбувала в червоний колір.
Пригадуєш як у школі: задачка, як правило, має одну відповідь, тільки до неї приходять або коротшою, або довшою дорогою.
Мати украдьки висушує кінцями хустини зволожені очі й наче виправдовується .
Ось повечеряємо, і я наспіваю тобі колискових.
Лаврін не поганяв волів: він забув і про воли, й про мішки й тільки дивився на Мелашку.