Коли люди викривляють своє відношення до Бога, не шукаючи в Ньому єдиної Реальності і Цінності, тоді - як наслідок - стають фальшивими всі людські взаємини. Цінність взаємин проектується на уяву і фантазію, а життя стає подібним руху тіней, коли сонце ховається за хмари.
Неправдиві свідчення про Бога неодмінно породжують фальшиві наукові, політичні і загально-суспільні теорії. Одна брехня породжує іншу, перша апелює до другої, друга кличе на до третю…
Тоді нахабність і хитрість починають цінуватися більше за чесноти, а кількість ставиться вище за якості. Люди починають розуміти, що потопають у власному беззаконні і лукавстві, і починають кричати, що всюди лукавство… Але при цьому ніхто не повертається до істини подібно плавцям, які, віддалившись від берега і починаючи втрачати сили, хапаються один за одного і тонуть в сум’ятті і страху, геть забувши, де залишився берег і в Кого треба шукати до .
Объяснение:
Хтось стиха завів пісню. її звуки, торкаючись мого вуха, лягали перед очима фарбами, малюючи цілі образи. Розташувавшись круг вогню, чумаки ждуть вечері. Нікому й на думку не спадає, що лихо близько. Розбійники, обідрані й голодні, зачаїлись у нетрях, вичікуючи слушного для нападу часу.
Ось накинулись на чумаків здобичники, вимахуючи ножами й булавами. У глухому степовому байраці зчинився бій.
Брязкіт зброї, крики, стогін, прокльони — усе зіллялося в один несказанний галас. Міцно стоїть купка завзятих чумаків, наважившись боротися до краю. Ринули вони лавою на розбишак, несучи їм жах і погибель. Кинулися розбійники навтьоки, підставляючи спини під чумацьке дрюччя.
Ось як мовиться про це в чумацькій пісні: «А їх аж сорок і чотири нас десятьох не добили».
в 7:
1-а
2-б
в 8 ( не уверена):
думаю А