Винниченко Владимир Кириллович (Винниченко Володимир Кирилович) — украинский писатель, художник, общественный и политический деятель. Заметная и значимая фигура в украинской культуре и политике первой половины ХХ столетия.
Родился 16 (28) июля 1880 года в семье бывших крепостных в Елисаветграде (ныне Кропивницкий, бывший Кировоград), о чём сохранилась запись в метрической книге Елисаветградской церкви Владимирской Богоматери. Запись сделана рукой протоиерея Захария 17 июля 1880 года на следующий день после рождения, крестившего в этой церкви мальчика, Владимира Винниченко. Его отец, крестьянин-батрак Кирилл Васильевич Винниченко, родом из села Весёлый Кут (ныне — Григорьевка неподалёку от Кропивницкого), переехал в Елисаветград, где вступил в брак со вдовой Евдокией Павленко, урождённой Линник, которая уже имела троих детей — Андрея, Марию и Василия. Владимир стал четвёртым у матери и единственным в их браке с К. Винниченко.
В начальной народной школе Владимир проявил себя учеником, и родители решили продолжить его образование в Елисаветградской гимназии, несмотря на сложное материальное положение многодетной семьи. Обучение в гимназии в основном шло на средства брата — рабочего типографии. Однако в гимназии его проблемы не исчерпывались материальными: бедная одежда, украинский говор и другие признаки сельского происхождения вызывали враждебное отношение со стороны русскоговорящих и русских детей, по большей части выходцев из буржуазии. Но мальчик не был хилым и мог постоять за себя и, как следствие, постоянно участвовал в драках. В старших классах неудовлетворительное поведение гимназиста Винниченко усугубилось ещё и революционной деятельностью. Последствиями написанной им революционной поэмы стали карцер и исключение из седьмого класса гимназии. Осознание своего положения не сломило будущего писателя, наоборот вызвало протест против социального и национального неравенства, а этот период его жизни заложил основы его революционных взглядов на всю жизнь.
От безденежья молодой Винниченко вынужден был путешествовать по сёлам, перебиваясь подённой работой, при этом он вёл дневник путешествий, который позже, в 1901 году, стал основой его первого рассказа, и занимался самообразованием. В 1900 году Винниченко экстерном сдал экзамены в Златопольской мужской гимназии и получил аттестат зрелости. Не обращая внимания на реакцию окружающих, он пришёл на экзамены в украинской одежде, в шапке, с палкой, словно демонстративно провозглашая свою «украинскость». А в 1901 году поступил на юридический факультет Киевского университета Святого Владимира.
На мою думку, патріот — це людина, віддана своєму народові, яка любить свою Батьківщину, готова її захищати в найважчі хвилини, людина, що живе і працює заради процвітання свого краю. Інколи, і навіть сьогодні, з високих трибун звучить море слів про любов і відданість Україні, але, на жаль, це тільки слова. Проте можна навести безліч прикладів самовідданої любові українців до рідного краю. Сьогодення є прикладом цього, адже багато синів і дочок України віддали за неї найдорожче — життя. Ми стали свідками цього. Події Майдану, війна на Сході... І досі проливається кров найщиріших патріотів.
Історія свідчить, що українці в усі часи були патріотами. Про це розповідають історичні пісні й думи, художня література. Прикладом самовідданого служіння рідній землі є, наприклад, Ярослав Мудрий, справжні патріоти Залізняк, Гонта, Кривоніс, Дорошенко, Богдан Хмельницький, Леся Українка, Тарас Шевченко, Михайло Грушевський, Василь Стус, Іван Пулюй, наша сучасниця Ліна Костенко.
Порушує тему патріотизму та засуджує балакунів-псевдопатріотів В. Самійленко в поезії «Патріоти». Справжнім патріотом у цій поезії, на мою думку, є третій юнак, який
...бачив душею Вкраїну
І все, що вона добула.
Письменник намагається до читачам не купитись на гарні слова, а дбати про свій край, любити рідну землю, працювати для неї.
Я ще зовсім юна. І хоча життєвого досвіду в мене небагато, проте розумію, що дуже легко любити Батьківщину, коли вона багата і могутня, значно важче — коли вона слабка і незахищена. Та хіба зможуть справжні сини кинути хвору матір напризволяще? Я не засуджую тих людей, які в пошуках кращої долі емігрували за кордон, але впевнена, що вони глибоко нещасні, бо, можливо, маючи матеріальні блага, вони не мають змоги дихати рідним повітрям, бачити, як ростуть їхні діти, уклонитися рідній оселі, захищати свою землю від ворогів.
Отже, справді, справжніми патріотами є ті люди, які не розказують про любов до рідного краю, а захищають його навіть ціною власного життя, працюють і живуть задля його процвітання, примножуючи набуте.
У сучасній українській літературній
мові вживаються переважно повні
прикметники, що мають у всіх формах
відмінкові закінчення:
добрий, доброго, доброму, добрим, на
доброму.
Короткі прикметники виступають
у називному і знахідному відмінках
однини чоловічого роду:
зелен, ясен, красен, дрібен, срібен,
повен, рад, ладен, винен, потрібен.
Більшість з них — якісні прикмет
ники. Коротку форму мають також
присвійні прикметники із суфіксами
-ів- ( їв ), -ин- (їн-):
Василів, Андріїв, Ганнусин, Софіїн
УВАГА!
Повні прикметники змінюються за родами, чис
лами і відмінками, короткі — незмінні.
Загальновживаними є повні фор
ми. Короткі форми вживаються пере
важно в розмовній мові, поезії й на
родній творчості:
Пливе човен води повен (Нар. тв.).
І шумить, і гуде, дрібен дощик
іде (Нар. тв.). Та світи ж ти їм до
рогу, ясен місяць угорі (П. Тичи
на). Рад би ще раз він побачить
отаку зиму (В.Сосюра). На доб
раніч, мій дивен краю (В.Стус).
Воістину прекрасен світ вночі
(Є. Плужник).
Повні форми прикметників бува
ють стягнені (добра, добре, доб
рі) і нестягнені (добрая, добреє,
добрії).
Нестягнену форму можуть мати
іменники жіночого і середнього роду
в називному та знахідному відмінку
однини та в називному множини.
ПОРІВНЯЙТЕ!
Стягнена Нестягнена
-а (я ), -е (є ), -і ( ї ) -ая (я я ), -еє (єє), -її 0
висока, високе, високі високая, високеє, високії
синя, синє, сині синяя, синєє, синії
чиста, чисте, чисті чистая, чистеє, чисти
дружня, дружнє,
дружні
дружняя, дружнєє,
д р уж н ії
Грама тика: морфологія, синтаксис
Стягнені форми утворюються від
нестягнених так: приголосний [/], що
був між голосними в закінченнях,
зник; два однакових голосних за
кінчення стяглися в один звук:
веселаія —* веселаа —* весела;
темнеіе —* темнее —*• темне.
Нестягнені форми прикметників
уживаються в розмовно-побутовому
стилі, фольклорі, а в художніх тво
рах виступають як засіб вираження
врочистості, емоційної піднесеності й
стилізації під народнопісенну мову:
Ой, у святую неділеньку
Рано-пораненьку
Не сизії тумани уставали,
Не буйнії вітри повівали,
Не чорнії хмари наступали,
Не дрібнії дощі накрапали,
Коли три брати із города Азова,
Із турецької бусурменської
Великої неволі утікали…
Нар. те.
Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
Там матір добрую мою
Ще молодую у могилу
Нужда та праця положила.
Оживуть степи, озера,
І не верстовії,
А вольнії, широкії
Скрізь шляхи святії
Простеляться.
З те. Т. Шевченка.
План:
Життєвий шлях Володимира Винниченка
1. Навчання та початок політичної діяльності
2. Винниченко-політик в боротьбі за вільну Україну
3. Життя та творчість за кордонами рідної України
Рання проза Володимира Винниченка (1902-1907)
1. "І відкіля ти взявся у нас такий?"
2. На позвах з традицією: анатомія бунту ("Повія", "Народний діяч", "Сила і краса")
3. Боротьба генерацій і антрепренер Гаркун-Задунайський
4. Контрасти і метаморфози "смутного" часу ("Суд", "Контрасти")
5. Психологія натовпу ("Салдатики!", "Студент"