Пишається весною рясним білим цвітом, а літом смачними червоними ягодами кожне українське подвір’я, адже «садок вишневий коло хати» (Т.Шевченко) і цвіте там «мамина вишня в саду» (Д.Луценко). Люблять і шанують у нас вишню, як матір (за М.Крищуком):
Жила колись на Україні одна родина. Чоловік козакував при потребі, а відтак сіяв на зимівнику хліб. Жінка була йому до доглядала за дітьми, бо було за ким. Дав їм Бог п’ятеро синів і одну дочку. Зіп’ялися на ноги господарі, добралися до якогось там достатку. Милувалися у вільну хвилину обоє своєю донечкою-писанкою і синами-соколами. Обминало їх обійстя нещастя, бо хатина ховалася у глибокому байраку та й гострі шаблі й стріли батька та його синів завжди були на сторожі. Та людське щастя у руках Божих…
Настали на Україні важкі часи і вороги віднайшли той щасливий зимівник та й взялися до грабунку. Стали проти ворогів батько з синами, але сила солому ломить: сміливих козаків постріляли і порізали. Кинулися кати до хати та на їхній дорозі стала мати із самострілом. Поклала кулею зайд, а сама впала на порозі рідної хати. Тіла козачі вороги потягли із собою кудись, а маму донечка поховала у саду. І сталося диво... Виросло на тому місці деревце, яке навесні зацвіло пишним білим цвітом, а літом налилося червоними ягодами, схожими на краплини крові. Милувалася дівчина-сиротина цвітом деревця, а як спробувала смачних ягід, то враз заснула. І сниться їй те деревце , що з нього вийшла постать матері, стала біля неї і каже:
Споконвіку любили українці калину, садили її біля хати, в садку, над річкою і ставком. У калини гарний білий цвіт, пахучий, рясний. А ще зачаровують око ягоди калини. Стоїть кущ рум'яний увесь, аж горить. Як дівчина.
Калина- символ дівочої краси. Споконвіку любили українці червону калину. Садови- ли її коло хати, у садку, у лузі, над ставком, на узліссі.У калини білий цвіт, пахучий, рясний. А ще більше милують око ягоди калини. Калина -це символ рідної землі,отчого краю, батьківської хати. Існував звичай: біля щойно зведених осель у першу чергу садили калину. Існувала така легенда. Утік козак зі своєю милою, та ніде не міг знайти притулку.Після поне- вірянь і багатьох пригод обернувся він терном у полі, а дівчина — калиною.
