Весняну пору ми чекали довго. Всім вже набридло кутатися в теплі шуби, дублянки і пальто. Хочеться вільно гуляти на вулиці, виїжджати з батьками на природу. Всі вже скучили по зеленій травичці, по листочках на деревах, за кольорами на клумбах.
І ось, нарешті, підталий сніг став зменшуватися день від дня. Вчора я визирав вранці у вікно, і бачив, що він ще лежить на даху магазина. А сьогодні снігу на даху вже не стало! Земля оголилася і з’явилися на світ божий перші зелені паростки. Я люблю гати за ними, люблю перевіряти, як вони стають більші день від дня.
Дні стають довшими, і тому можна більше часу проводити на свіжому повітрі. І вечора вже тепліші, можна прогулюватися, а не ховати носи в теплі коміри і мчати додому. Люди вже не так квапляться додому, як в зимові холоди. А у дворах грає безліч дітей.
Бруньки на гілках дерев і на кущах поступово набухають під весняними дощами і розкриваються. Клейкі листя вибираються назовні, під сонячні промені. Ці молоді листочки дуже яскравого і світлого зеленого кольору! Такого кольору більше ніде не побачиш, він, напевно, придуманий тільки для весняних листочків.
Радіє природа, дзвінко щебечуть пташки, у дворах заливисто гавкають собаки. Радіють і люди теж. Весна всім несе оновлення !
Це було одного разу, коли моя мама зранку поїхала в село до бабусі. Я ж, бажаючи, щоб мама по приїзді додому відпочила, вирішив сам приготувати обід. Добре вимивши руки, закотив рукава сорочки, щоб не заважали, підв'язався маминим фартухом. Неслухняний чубчик сховав під хустку, бо мама завжди казала: "Світити волоссям під час обіду не можна".
Спершу я хотів приготувати тільки локшину. Налив у каструлю молока, одразу ж поклав локшину, прикрив посудину, щоб вариво швидше готувалося. Тоді надумав зварити ще й овочевий суп.
Заходився чистити картоплю, порізав її кубиками, розібрав на суцвіття капусту, посік моркву. Тільки-но вкинув усе в каструлю, як чомусь почала підстрибувати на плиті локшина. Раптом з-під кришки вихопилося молоко, зашипіло й почало разом із локшиною. Вибиратися на волю. Не маючи часу шукати якусь ганчірку, я вхопив каструлю голіруч. Скрикнув від болю, кинув її геть, а сам почав розмахувати обпеченою рукою, дмухати на неї. Та ось необережно зачепив іншу посудину — і вже мій суп на підлозі.
Але ж незабаром і мама повинна повернутися!
Тоді я схопив віник, змів усе з підлоги, вимив її. Швиденько налив у чайник
води, поставив на вогонь. .
Аж ось і мама! Я її зустрічаю на порозі кухні — розпашілій, із розкуйовдженим
чубом, у хустці, що з'їхала на самісіньку потилицю. "Мамо, я так на тебе
чекав, ходімо пити чай", — втомлено кажу я.
Ось так скінчилася моя перша спроба приготувати обід.
1 Почекай-но, дівчино, ще й для тебе троянди весни розцвітуть (В. Сосюра) 2 Я хотіла б людям для підмоги у кожну мить подати голос свій (В Ткаченко). 3Гукати в минуле - даремна турбота, гукати у майбутнє — хто-небудь почуе (О.Підсуха) . 4. То ж було і солодко й незвично у твоїх очах читать грозу (В. Симоненко). 5. A ті ж то гуси, гуси-лебедята, та й узяли підпасків на крилата, та й у хороми царські занесли (Л. Костенко). 6. Я зрозумів в труді-таки, що крила мрії.
Объяснение:
Про усне не дуже зрозуміла.