Серце калатає, душа розмикається, вона має ввібрати в себе– ці радісні слова. Співає й землі. Біла сизість снігів переходить в сизу білість неба, створюючи, нерозривність. І ти ніби бачиш над тобою, і поперед тебе шугають янголята… Різдвяна казка! Певна річ наша земля зберігає інформацію, яку чужинці-заволоки ніколи не вичитають: ані зі снігів, ані з марева, ані з розлитих у повітрі щедрівок. І починаєш розуміти ту тоскну необхідність наших емігрантів, що воліли б хоч померти на рідній землі. Ми відчуваємо власне тіло не бачачи власного випромінювання не фіксуючи космічних променів, які проймають наше єство. Зоряні пульсування зливаються з незримими спектрами променів від землі, такі імпульсі відчувають тільки люди споріднені із землею. Ці імпульси закладені в безсмертних колядках і щедрівках.
1) г
2)а
3)г
4)а
5)б
6)б
7) 1.в 2.а 3,д 4.б
8) 1.г 2.в 3.а 4.д
власне висловлювання
" Мрію я словами відмикати людське серце...Цю скарбницю мрій"
Так словами ми спілкуємося. По-перше, їх дуже багато. До кожного слова наша уява малює його значення. Ніякі звуки не можуть замінити усього багатства слів. По-друге, кожне відкриття можна описати словесно новими словами, збагатити мову. Мова дає змогу читати книги, пізнавати світ. По-третє, як душевно мелодію можуть прикрасити слова. Багато чарівних пісень просто не існувало би без мови.
Мова – це велике досягнення людства. Тому треба знати її.