Особливим нетерпінням чекав,коли прилетять лелеки до нашого села.І була якась особлива радість зустрічі із цими птахами,вони всідалися на старій клуні ,і закинувши голову до неба-розсипалися клекотом.Разом з ними приходила весна , земля прокидалася й виповнювалась знову безліччю істот:жаби кумкали,жайворонки вимірювали піснями височінь неба , бджоли стрімко проносилися над головою,а джмелі особливо довірливо щось проказували,до розцвіченої синенької кропивки.Який багатий світ! Спориш зворушливо зеленів дрібнесенькими листочками,червонясті язички кінського щавлю ловили тепле проміння,а на оболоні залитій водою,походжали на певній відстані один від одного поважно проставляючи ноги лелеки.
Джарилгач- остання зупинка лебедів перед польотом через Чорне море. Попереду сотні кілометрів без жодного клаптика суходолу. Найближча земна твердь- Туреччина. На Джарилгачі пернаті підготовуються,набираються сил,востаннє тренують молодь. А ті,що не впевненні в собі,залишаються й зимувати або не постійне помешкання. Та й не лише лебеді, а й дикі гуси. Справді, Джарилгач - такий собі стихійний заповідник. Кліматичні умови тут унікальні. На острові чотириста п'ятдесят соляних озерець, є джерела мінеральної води. Про минуле тепер нагадує тільки назва : "Джарилгач обвуглені дерева"
