на мою думку, наші вчинки так чи інакше впливають на навколишній світ, тому кожна людина несе особисту відповідальність за свої дії. і вона обмежується не тільки законами, визначеними державою, а й нормами, встановленими етикою суспільної поведінки, правилами всесвіту.по-перше, людина повинна усвідомити таке: окрім того, що вона є членом своєї сім’ї, громадянином держави, житель планети земля — ще одна її життєва посада. і кожен людський вчинок впливає не тільки на наше існування, а й на існування членів рідної сім’ї, громадян держави, незалежно від того, добрий це був чи поганий крок.
по-друге, усі ми — творці власних доль, і тільки від нас та нашої поведінки залежить те, як буде виглядати наш завтрашній день. на мою думку, кожен крок людини, її вибір записується до невидимої книги, і, залежно від характеру її вчинку, у всьому світі сценарій життя переписується. так само змінюються між собою шестерінки годинника, коли ми переводимо стрілки на літній час, так міняється розклад руху поїздів, коли один із них спізнюється.
прикладів правдивості вищезазначеної тези в літературі є незліченна кількість. я б хотіла підтвердити свої аргументи ситуацією, яка склалась у соціально-побутовій поемі «катерина», написаній видатним українським поетом тарасом шевченком. там молода дівчина спокусилась на залицяння російського офіцера, і, як наслідок, народила від нього дитину. та, на жаль, чоловік не признав свого сина, і це стало ганьбою для усієї сім’ї катерини. народження її дитини вплинуло не тільки на життя дівчини, але й на існування оточуючих. таким чином, ганьба лягла на плечі батьків катерини, які глибоко засудили вчинок нещасної жінки, і вони вигнали її з рідного дому. пізніше наслідки того, що дівчина не змогла втриматись від спокуси, відобразились і на житті її сина, який був від народження приречений на нещасливе життя.
ще одним прикладом може поділитись сучасний кінематограф, а саме стрічка американських сценаристів і режисерів елдена хенсона, вільяма лі скотта та еріка штольца «ефект метелика». у цьому фантастичному психологічному трилері через життєві ситуації висвітлюється те, як світ може змінитись від маленьких дій людей, які навіть не підозрюють, що впливають на навколишнє середовище. показано варіанти розвитку подій, якби в певний момент часу людина вчинила по-іншому.
як відомо, найкращим вчителем для людини є життя. історичне минуле її предків — це книга, яка містить у собі незліченну кількість повчальних матеріалів. третій приклад, який я хочу для підтвердження своїх слів — це події дворічної давності в україні, пов’язані з ім’ям колишнього президента, віктора януковича, та його . сьогодні він переховується в росії за страшні злочини, вчинені перед українським народом. йому соромно й страшно приїхати на територію держави, яку він обкрадав роками. проте рано чи пізно справедлівсть відновиться, і він отримає належне за свої дії — адже кожна людина несе відповідальність за свої вчинки, як гласить тема твору.у висновку хотілося б зазначити, що я завжди вірила у те, що усі мої кроки мають свої наслідки, і що рано чи пізно мені доведеться за них відповідати. саме тому я намагаюсь чинити чесно й справедливо. я вірю, що зміни починаються з мене, а позитивний розвиток подій — з мого позитивного мислення.
ответ:
якщо зупинитися і подивитися навколо, можна з подивом усвідомити казкову красу природи. матінка-природа із задоволенням змінює картинки та грає різнобарвною палітрою барв. наче великий художник, вона дбайливо перефарбовує свої угіддя з дня на день, з місяця на місяць, з року на рік.
природа надзвичайно гарна у будь-яку пору року. взимку вона дрімає під білосніжною пухнастою ковдрою. навесні пробуджується від зимового сну. все живе радіє довгоочікуваному теплу. літо теплою, кольоровою, ситцевою хусткою опускається на ніжну землю. в ясно-блакитному сонячному небі лунає спів птахів. легкі білі хмаринки безшумно пропливають у височині. в полях стрекочуть коники, дзижчать та перелітають з квітки на квітку бджоли. але поступово на зміну веселому літу розміреним кроком приходить осінь. це особлива пора року. за своєю красою вона не поступається жодному сезону.
отже, кожної пори року природа красива по-своєму.
объяснение:
Марко затримався на маяку, а тепер тікає до Соколиного висілка, бо буде буря. Марко – юнга на шхуні "Колумб". Маяк – його дім, бо батько працює наглядачем маяка. Маркова шхуна прийшла в бухту Лебединого острова по рибу, яку возить у порт. Шхуна чекала на улов за два дні, тому Марко провідав рідних. Маркові 17 років, і всі він прожив на Лебединому острові. Тут було мало жителів. Марко наздогнав незнайому дівчину з парасолькою. Була дівчина білява, з зеленими очима і кирпатим носиком. Юнга провів її до висілка, а сам пішов до рибалки Тимоша Бойчука сушитися, бо змок.
Шхуна "Колумб" – невеличке судно, яке возило рибу на консервний завод. Колись поламану шхуну прибило на берег, її відремонтував рибалка Стах Очерет і став шкіпером "Колумба". Команда на шхуні була невелика: шкіпер, моторист Левко Ступак, матрос-стерновий Андрій Камбала та юнга Марко. Всі були жителями Соколиного висілка на Лебединому острові. Стах сказав, що вирушають сьогодні, бо мають цінний вантаж: дві бочки особливого піску.
Острів Лебединий невеликий, називався так, бо восени й весною його відвідували лебеді. В середині острова було 40 рибальських хат. Крім висілка Соколиного, на острові була хата інспектора рибного нагляду Якова Ковальчука і маяк. Біля маяка стояв будиночок наглядача маяка Дмитра Пилиповича Завірюхи, який мав троє дітей: Марію (жила з чоловіком у висілку), Марка і Грицька. На маяку жила ще мама Марка і старий дід Махтей (материн батько).
Марко до п'ятнадцяти років за межами острова не був. З десяти років він учився в школі, в Соколиному, де всі класи вів один учитель. Після закінчення школи хлопець вирішив вступити юнгою на якусь шхуну, поплавати рік-два, а потім вступити до морехідного технікуму. Так Марко опинився на "Колумбі", де готував їсти, писав документи, допомагав у всьому. Усі його любили, а за три-чотири місяці мав поступати.
На шхуну грузять пісок. Його на острові назбирав професор Андрій Гордійович Ананьєв, далекий родич Стаха. Професор мав дочку Люду. Це та незнайомка, яку зустрів Марко. Люда до Маркові з вечерею. Професор познайомився з Марком, з татом котрого колись товаришував. Ананьєв розповів, що пісок містить торіаніт, з якого роблять гелій.
"Колумб" прибув до порту Лузани. Професор поспішав до іншого професора, щоб дослідити пісок.
За кордоном таємний агент №22 отримує завдання знищити Ананьєва і не допустити видобуток торіаніту. Тож агент відправляється в Радянський Союз.
На острові Лебединому Люда, Марко і інші діти влаштували змагання з плавання. Люда перемогла. Один хлопчик тоне, і його рятує дівчинка Знайда, якою зацікавилася Люда.
Думки Ананьєва підтвердилися: з торіаніту можна добувати гелій. Професор з дочкою відтепер досліджуватимуть острів. А мешканці острова і рибалки незадоволені інспектором Ковальчуком, який постійно свариться і придирається.
Марія, сестра Марка, розповідає Люді історію Знайди: колись давно біля берега загорівся якийсь пароплав. Люди врятувалися, а одна дівчинка втратила батьків. Дівчинка нічого не пам'ятала. Жінка інспектора взяла дівчинку собі,але невдовзі померла. Ковальчук називав її дефективною, тримав собі як прислугу: не пускав у виселок, у школу.
Люда пішла до Знайди подякувати за порятунок хлопчика. Люду налякав собака Розбій. Знайда мала засмагле обличчя, була русява, з плескатим носиком, синіми, глибокими очима і помітним шрамом над лівим виском. Знайда майже не говорила до люди. Але виглядала нормальною.
На острів прибуває агент №33 і представляється фотографом, який хоче написати в газету про місцевих рибалок. Анч – таке прізвище фотографа. Він знайомиться з Ковальчуком і живе у нього.
Біля хати Стаха Очерета відбулися збори, де професор Ананьєв пояснив про пісок. Виявляється, що з цього піску можна добути гелій, який наповнюють дирижаблі. Бо коли раніше дирижаблі наповнювали воднем, вони легко горіли від найменшої іскри. Крім дирижаблів гелій потрібний для розвитку іншої техніки. (Агент №22 знав, що гелій використовують ще для підводних човнів). Професор мріяв про підприємство по видобутку гелію та мезоторію на Лебединому острові.
Люда каже Маркові, що треба купити Знайді взуття. Люда розповіла, що Знайда одягнена у два зшиті мішки. Левко, який дуже любив Знайду, пообіцяв, що купить їй і одяг, і взуття.
Ананьєву вдалося остаточно зробити свою формулу. Люда сварить батька, щоб не курив, бо лікар заборонив.
Анч шантажує Ковальчука, бо знає, що інспектор у 1918 році був бунчужним. За до фотограф обіцяє гроші і вивезти Ковальчука за кордон. Розмову підслухала Знайда. Вона дуже рідко з'являлася у Соколиному, бо хлопчики кричали "дефективна", тітки жалісно хитали головами, а дорослі рибалки майже не звертали на неї уваги. Інспектора вона боялась і ненавиділа. А тепер полюбила Люду.
Объяснение: