Відповідь:
Пояснення:
Дієвідміну дієслова можна визначити:
а) за 3-ю особою однини, якщо наголос падає на закінчення: веде, береже (І дієвідміна); біжить, кричить, шумить (II дієвідміна);
б) за 3-ю особою множини за закінченнями -уть (-ють) і -ать (-ять): пишуть, виконують, клопочуться (І дієвідміна); нівечать, чистять, дивляться (II дієвідміна).
Безпохибно дієвідміна дієслова визначається за основою інфінітива (неозначена форма без суфікса -ти: працюва-ти, терпі-ти, чисти-ти, до ти).
Якщо основа інфінітива закінчується суфіксами -і- (-Ї-), -и- або після шиплячого -а- і цей суфікс у 1-й особі однини випадає, то дієслово належить до II дієвідміни. Якщо дієслово не відповідає цим умовам, то воно належить до 1 дієвідміни. Наприклад, дієслова гуркотіти — гуркочу, гоїти — гою, ходити — ходжу, бачити — бачу, кричати — кричу, одержати — одержу (у яких суфікси -і-, -и- та після шиплячого -а- випадають) належать до II дієвідміни: гуркотиш, гуркотить... гуркотять; гоїш, гоїть... гоять. Дієслова молоти, боротися, в'янути, класти, повзти, гуркотати, дихати, стругати (у яких немає суфіксів -і-, -и- та після шиплячого -а-), радіти — радію, синіти — синію, бажати — бажаю, помічати — помічаю (у яких ці суфікси не випадають) належать до 1 дієвідміни: гуркочеш, гуркоче... гуркочуть; радієш, радіє... радіють. У дієсловах бити, лити, жати, почати тощо звуки и та а не є суфіксами (входять до кореня), тому ці дієслова належать також до І дієвідміни: б'єш, б'є... б'ють.
Із цього правила є винятки:
а) дієслова хотіти, гудіти, сопіти, ревіти, іржати (хоч у них суфікси -і-, -и- та після шиплячого -а- випадають)
належать до І дієвідміни: хочу, хочеш, хоче... хочуть; сопу (не «соплю»), сопеш, сопе... сопуть (не «соплять»);
б) дієслова бігти, боятися, стояти, спати (хоч у них немає відповідних суфіксів) належать до II дієвідміни: біжиш, біжить... біжать.
Іноді дієслова, подібні за звучанням і однакові або близькі за значенням, залежно від їхнього звукового оформлення можуть належати до різних дієвідмін, наприклад: брязкотати — брязкочу, брязкочеш... брязкочуть і брязкотіти — брязкочу, брязкотиш... брязкотять; слати — стелю, стелеш... стелють і стелити — стелю, стелиш... стелять; волокти — волочу, волочеш... волочуть і волочити — волочу, волочиш... волочать.
кожна людина наділена як позитивними, так і негативними якостями. однією із позитивних людських чеснот є чемність. але що таке чемність? і чи всі однаково її розуміють? я вважаю, що однозначної відповіді на це питання немає. адже скільки людей, стільки й думок. особисто для мене чемність – певна форма взаємовідносин між людьми, доброзичливість. це справді позитивна риса, яка вчить нас із повагою ставитись до оточуючих, розуміти людей. чемна людина повинна мати високі моральні цінності, вміти гарно спілкуватися. а для сучасного світу та людина – рідкість. ми вже почали звикати до того, що стали сірими тінями, схожими один на одного. через це в нас поступово зникає індивідуальність. правду кажуть, правила поведінки вигадали, не для того, щоб ускладнити людям існування. та, на жаль, сьогодні все частіше можна побачити прояви нечемності. образити товариша, полаятись із сусідом, нагрубіянити в громадському транспорті – все це прояви слабкості. так-так, саме слабкості. і виказуємо ми це тільки тоді, коли не поважаємо один одного. в такому випадку варто пам’ятати слова: «як ти ставишся до людей, так і вони будуть ставитись і до тебе».
