Класова несправедливість переслідує людство споконвіків. Історією представлено численні війни та суперечки, побудовані на темі рівності. Але чи можливе існування світу, у якому немає бідніших і багатших, вищих і нищих за чином? Таку модель суспільства уже намагались досягнути не один раз. Зокрема, чудовим прикладом цього є Союз Радянських Соціалістичних Республік, з відомим усім комуністичним режимом. В ідеалі комунізм — це чудова система, в якій люди живуть щасливо і безтурботно.
Проте задля втілення її в реальність не одне покоління повинне бути виховане на засадах рівності. Як нам нагадує історичний процес, таке завдання провалилось.
Але чи така вона хороша — рівність? На мою думку, якраз навпаки: рівність вбиває людську індивідуальність. На таку тематику було знято яскравий мюзикл «Стиляги», режисером якого є Валерій Тодоровський. Це розповідь про молодь того ж СРСР, яка прагнула виділитись серед маси інших людей — зовнішнім виглядом, смаками у музиці, вибором проведення вільного часу, поглядами на світ. Головних героїв втомила сіра реальність навколо, де відступити від загальноприйнятих рамок є порушенням законів.
Рівність вбиває право вибору і свободу слова. Так, це суперечить головній ідеї рівноправ’я, оскільки основне його завдання — дати кожному можливість висловитись, виразитись, виокремитись. Книга Джорджа Оруела «1984» розповідає про суспільство, у якому всі рівні. Але люди там зовсім не щасливі: їм не дається вибір того, як жити. У них є чіткі інструкції, за непослух яким можна поплатитись життям. Це не єдина праця автора, в якій розкривається справжня сутність рівності. За приклад також можна взяти книгу «Колгосп тварин». У ній відображена комуністична, тобто «ідеально рівна» система суспільства, перенесена на царство тварин. Читаючи її ми розуміємо, що досягнути рівності нереально. Людське життя — це вічна боротьба між інтелектом та тваринними інстинктами. Я вважаю, що досягнути ідеалу можна тільки тоді, коли буде подолано природнє начало людини.
Рівність не означає справедливість. Окуня не можна оцінювати за його вміння лазити по деревах, горобця — за швидкий біг, а зайця — за талант плавати. До кожної ситуації, деталі потрібно підбирати окремий підхід. Тільки так можна забезпечити справедливість у людстві.
Веселе літо згасло. Вересень зробився повноправним господарем у природі. Незвично холодно стає вранці й уночі. Лише вдень пригріває сонечко, немов намагається нагадати про літо. Поля відпочивають після виснажливої тривалої праці. Уже подарували господарям свій золотавий урожай садки. Усюди відчувається прохолодний подих осені. Сіре небо все частіше затягають низькі хмари. Сіється дрібний дощ.
Ліс стоїть сумний і мовчазний, здається, що він глибоко замислився. Дуже скоро деревам доведеться геть роздягнутися, скинути своє важке вбрання, а згодом і підставити гілки хуртовині.
Повільно кружляє в повітрі жовтогарячий листок. Тонкі осички сумовито риплять на галявині, ще не зазнавши довгого передзимового сну. Навкруги трухлявого пня скупчилися стрункі опеньки. їх дуже багато, і кожен із грибів так і проситься в кошик. Горобина обвисла червоними розкішними гронами. Листя липи з гострими почорнілими зубчиками здається вкритим тендітним оксамитом.
Нещодавно зелена трава припала до землі. Високо в небі роблять своє останнє прощальне коло запізнілі журавлі. Вони ще раз нагадують нам, що прийшла осіння пора. Журавлі відлітають у вирій і сумно курличуть.
У такі дні на якусь мить душу покриває світлий смуток. Ми поринаємо в роздуми про сенс людського існування. Усе це є ознаками того, що настала найкрасивіша пора року, яку оспівували художники, композитори, поети. Настала золота осінь.
Настала зима.Вона принесла нам багато ігор і розваг.Також вона принесла нам холодні, морозні ранки. Коли за вікном лютує мороз і йде пухнастий сніг. Бо сонце вже не гріє землю як раніше.Іноді буває так холодно, що в деяких містах відкривають медпункти для людей, які постраждали від морозу.Також може іти багато снігу.Це проблема для авіакомпаній і людей, бо авіакомпаніям доводиться забороняти переліт до інших країн і через це деякі люди не можуть повернутись на Батьківщину. Крім цього зима принесла нам таке чудове свято як "Новий Рік" по телевізору цілий день ідуть новорічні телепрограми, які надають атмосферу свята. Такі пішли холодні ранки...
Класова несправедливість переслідує людство споконвіків. Історією представлено численні війни та суперечки, побудовані на темі рівності. Але чи можливе існування світу, у якому немає бідніших і багатших, вищих і нищих за чином? Таку модель суспільства уже намагались досягнути не один раз. Зокрема, чудовим прикладом цього є Союз Радянських Соціалістичних Республік, з відомим усім комуністичним режимом. В ідеалі комунізм — це чудова система, в якій люди живуть щасливо і безтурботно.
Проте задля втілення її в реальність не одне покоління повинне бути виховане на засадах рівності. Як нам нагадує історичний процес, таке завдання провалилось.
Але чи така вона хороша — рівність? На мою думку, якраз навпаки: рівність вбиває людську індивідуальність. На таку тематику було знято яскравий мюзикл «Стиляги», режисером якого є Валерій Тодоровський. Це розповідь про молодь того ж СРСР, яка прагнула виділитись серед маси інших людей — зовнішнім виглядом, смаками у музиці, вибором проведення вільного часу, поглядами на світ. Головних героїв втомила сіра реальність навколо, де відступити від загальноприйнятих рамок є порушенням законів.
Рівність вбиває право вибору і свободу слова. Так, це суперечить головній ідеї рівноправ’я, оскільки основне його завдання — дати кожному можливість висловитись, виразитись, виокремитись. Книга Джорджа Оруела «1984» розповідає про суспільство, у якому всі рівні. Але люди там зовсім не щасливі: їм не дається вибір того, як жити. У них є чіткі інструкції, за непослух яким можна поплатитись життям. Це не єдина праця автора, в якій розкривається справжня сутність рівності. За приклад також можна взяти книгу «Колгосп тварин». У ній відображена комуністична, тобто «ідеально рівна» система суспільства, перенесена на царство тварин. Читаючи її ми розуміємо, що досягнути рівності нереально. Людське життя — це вічна боротьба між інтелектом та тваринними інстинктами. Я вважаю, що досягнути ідеалу можна тільки тоді, коли буде подолано природнє начало людини.
Рівність не означає справедливість. Окуня не можна оцінювати за його вміння лазити по деревах, горобця — за швидкий біг, а зайця — за талант плавати. До кожної ситуації, деталі потрібно підбирати окремий підхід. Тільки так можна забезпечити справедливість у людстві.