Зима - моя улюблена пора року. Коли землю вкриває білий пухнастий сніг, я дуже люблю кататися на санчатах та лижах. Біля нашого будинку є каток, тобто і на ковзанах можна кататися досхочу. Зимою надворі завжди повно дітей та дорослих, і всім весело. Малеча ліпить сніговиків та грає у сніжки, більш старші діти та підлітки залюбки гоняють у хокей. А як весело кататися з гори! Навіть батьки не можуть втриматися від того, щоб скатитися з гірки.
А ще я люблю зиму за те, що саме зимою ми святкуємо День Святого Миколая, Різдво та Новий Рік. Я дуже люблю дарувати та отримувати подарунки. Ну, і зимові канікули я теж дуже люблю. Ми завжди намагаємось кудись з'їздити. Наприклад, минулого року ми всією родиною їздили у Карпати та відвідали чудове місто Львів. Зимою дуже багато розваг. Тому для мене зима - найвеселіша пора року.
Объяснение:
На життєвому шляху людини є злети і падіння і найбажаніші мрії завжди потребують клопіткої праці і зусиль для досягнення. Тому, на мою думку, не розумно впадати у відчай при кожному падінні. Кожен фініш - це по суті старт й існує навіть молодіжний вислів - "Іноді чорна смуга стає злітною", з яким я цілком погоджуюсь.
Відомий твір Михайла Коцюбинського " Intermezzo" є яскравим прикладом духовного відродження людини після падіння. Падіння у цьому сенсі має глибокий зміст морального занепаду душі героя під впливом міського життя. Ліричного героя охоплює втома і він не може знайти вихід із цього становища. Але на до приходить природа. Вона дає нові сили герою і він вже бадьоро починає наступний свій старт.
Багато прикладів ми також можемо знайти в історії нашого народу. Ви тільки подумайте скільки разів ми стояли на краю прірви! У нас були війни і повстання, жорстокі диктатори і голодомори. Але ми ж не здалися! Кожне випробування робило народ сильнішим і загартованішим, кожна невдача давала нові сили для продовження шляху... І ось результат: наше велика і квітуча держава, з стабільною економікою і розвинутою політикою.
Отже, кожне падіння - це новий крок, або іншими словами старт, до здійснення мрії. І я вважаю, що улюбленцем долі щастить бути не кожному і невдача загартовує людину на багато більше ніж успіх. І саме головне: вона вчить нас не допускати таких самих помилок у майбутньому.
Закрутила у вихор сніжинки та понесла їх кудись, мов білогрива трійка коней. І раптом одна непокірна сніжинка, схожа на блискучу зірочку з новорічної ялинки, «відхилилася від курсу» та прилипла до скла. Я довго дивився на неї, а вона несподівано розтанула. Незабаром на її місце прилетіли інші сніжинки, вони теж притиснулися до вікна, а за ними ще й ще. І раптом сніг посипався великими пластівцями. Я милувався цією красою і не міг відірвати очей. сам придумал думаю правильно)