Марічка задивилася на обважнілі кетяги акації. Пахнуть вони густо медово п'янко. Навколо них невпинно носяться метелики гудуть бджоли обліплюють біло-рожевий цвіт щоб зібрати якнайбільше нектару. Видно здалека прилітають за медом.
Десь із глибини урочища соловей подає голос. Кажуть меншає на світі солов'їв. Невже планета справді прощається з цим сіреньким самобутнім найніжнішим своїм поетом спитаєте ви. Дивне почуття з'являється коли чуєш солов'їний спів. Ніби щось росте в тобі підіймається вгору і ти летиш, розправивши крила.
Незвичайний стан переживає душа в цім давнім урочищі. Ніби п'янить самий дух акації від нього аж чадієш умліваєш поринаєш у безміри якогось блаженства. Марічка змружує очі й одразу ніби зникає все тане. Досягається якась незнана раніш гармонія. Сонце розлилося і сама ти вже ніби розчиняєшся в солодкій млості природи в її запашистих медах. Зовсім заплющуєш очі і тоді тебе нема життя ростануло світ зіллявся. На місці сонця вирує в небі тільки жовто-бура гаряча туманність, сповнена пахощів цвіту й золотої бджолиної музики
Объяснение:
Пригадую перший день, коли я пішла до школи. Це було неймовірно, я познайомилася зі своїми одноклассниками, з першою вчителькою. Ці враження не передати словами! Школа для мене - це другий дім, там я спілкуюся сі своїми однолітками, вивчаю уроки, веселюся іноді граюся.
Я навчаюся, щоб получити знання і вийти в великий світ з розумом, щоб правильно приймати рішення, щоб здобути освіту. Роки шкільного навчання не варто марнувати, бо це найкращий час у всьому житті.
Я буду старанно вчитися і буду получати хороші оцінки. В школі ми знайшли багато друзів , дехто й першу любов, це все шкільний час який не треба марнувати!