Знайдить множинні іменники "Любка "
У травневому лісі хвилі квітів хлюпають під ноги. А повітря, настояне на ароматах смолини і мокрого листя, приємно дурманить голову. Теплінь… Найдрібніше створіння й те поспішає розплескати по всьому лісі свою весняну радість.
Раптом – вона! Два блискучі листки біля самої землі. На високому стеблі – кудлате біло-кремове суцвіття…
Любка!..
І вже перед очима стелиться безкрайній степ, а в ньому – жменька запорізьких козаків.
Кілька днів запорожців переслідували кримські татари. А коли переслідувачі стомилися, татарський бей махнув рукою: хай тікають – усе одно в степу пропадуть без їжі.
А козаки зовсім і не збиралися отак марно пропадати. Бо в кожного на шиї висів амулет, який оберігав від голодної смерті: нанизані на нитку тверді, потемнілі від часу бульбочки. Почали запорожці оті бульбочки жувати – втамували* голод, погасили спрагу, поволі почали повертати сили… Ніхто не загинув.
Любку дволисту і зараз дуже поважають у народі. Не один старається перенести її з лісу до себе у квітник чи садок. Любка прекрасно почуватиметься біля хати, коли на неї падатиме легенька тінь від дерева та коли ростиме у “своїй” землі. Тому пересаджувати її треба з грунтом, у якому вона росте
- І тобі добрий, Галю! Як ся маєш?
- Я повертаюся з чудової прогулянки!
- О, розкажи мені, будь ласка, де ти сьогодні гуляла?
- Сьогодні мої дядька та тітка узяли мене з собою на прогулянку до весняного лісу.
- Чудово! А як воно там, у лісі?
- Там так гарно, ти собі просто не уявляєш! Навкруги зелено, листячко на деревах таке свіже, молоде! Пташки цвірінькають! Навіть соловейка почули, він співав у кущах!
- А квіти, квіти там зараз є?
- Авжеж! У лісі зараз багато різних квітів: блакитні, жовтенькі, біленькі… Шкода, що я не знаю, як вони усі називаються.
- А що тобі сподобалося найбільше?
- Конвалії, звісно! Ці квітки я ні точно з чим не переплутаю! Вони такі ніжні…
- Я щиро заздрю тобі, подруго!
- А як ти провела день? Тим ходила кудись на прогулянку?
- Ходила, авжеж! По нашій вулиці. Туди-сюди, туди-сюди…
- Знаєш, Катю, якщо ми ще раз вирушимо до лісу, я обов’язково по щоб тобі теж дозволили піти з нами!
- Це було б чудово! Ой, я так вдячна тобі!