1. Інтимна лірика. 2. Пое висловлює найщиріші, найглибші почуття, звіряючи своє кохання тій гордій і неприступній, від якої не чекає на взаємність. 3.Заклик шукати своє кохання та кохати всупереч усім бідам, не дивлячись ні на що. 4. Почуття страждать через невзаємність. 5. Як я люблю тебе без тями. 6.Ліричний герой живе у світі, у якому панує реальне, вигадане і неподілене кохання. Він бачить перед собою портрет коханої, таємничий духовний зміст її внутрішнього змісту, ідеал, яким його собі уявляє ліричний герой(це і є сам автор).7.звичайни та метафорични епітети: «чудові очі… ясні»; «дно студене»; «зарево червоне»; «довгими ночами»; «щастя молодого»; «дива золотого». —Порівняння: «очі…, немов криниці дно студене»; «уста…, мов зарево червоне»; «серце…, неначе перла у болоті», підкреслює надзвичайну красу дівчини, її байдужо-зневажливе ставлення до почуттів закоханого юнака і його високі душевні поривання. -Складни тропи — метафори: «докір займається і …тоне у тьмі»; «ти серце надірвала»; «вирвала ридання голосні»; «свій біль, свій жаль, свої пісні у серці здавлюю на дні». Вони підсилюються повторами, що увиразнюють душевний біль ліричного героя з приводу неподіленого глибокого почуття. -Тавтологічні повторення: «В житті мене ти знать не знаєш, хоч знаєш, добре знаєш, як я люблю тебе без тями, як мучусь Довгими ночами і як літа вже за літами свій біль, свій жаль, свої пісні у серці здавлюю на дні…», вони надають можливість усвідомити надзвичайність великого і справжнього почуття закоханого, який спочатку ніби протестує проти появи образу його коханої, що являється йому уві сні. -Риторичні фігури: риторичне заперечення «О ні!» змінюється на риторичне звертання «Являйся, зіронько, мені!», що підсилюється риторичним окликом «Хоч в сні!».
Час біжить і вимоги до вчителів, звичайно, змінюються. Зміни цього століття стосуються школи, школярів та вчителів. Сьогоднішній вчитель – це не тітка із високою зачіскою, грубим голосом та указкою в руках. Учні тепер також інші. Говорять, звісно, що сьогоднішні діти невиховані і грубі у ставленні до інших. Але учитель повинен знайти з ними спільну мову, цікавитися їхнім життям, підтримувати та розуміти. Учитель повинен не тільки прищеплювати знання, а й вчити учнів орієнтуватися у життєвих ситуаціях. Ідеальний вчитель має такі риси характеру як чесність, справедливість, добросердечність, відповідальність, терпіння і розуміння. Почуття гумору повинен він також мати. Він повинен любити однаково своїх дітей і не мати любимчиків. Він має бути у всьому прикладом для учнів: у манерах, в одязі, у спілкуванні. Учитель мусить також бути трошки строгим, щоб підтримувати порядок під час уроків. Справжній вчитель є одночасно психологом, актором, режисером, філософом, лікарем і т.д., поміж цим він є найкращим другом і порадником.
2. Пое висловлює найщиріші, найглибші почуття, звіряючи своє кохання тій гордій і неприступній, від якої не чекає на взаємність.
3.Заклик шукати своє кохання та кохати всупереч усім бідам, не дивлячись ні на що.
4. Почуття страждать через невзаємність.
5. Як я люблю тебе без тями.
6.Ліричний герой живе у світі, у якому панує реальне, вигадане і неподілене кохання. Він бачить перед собою портрет коханої, таємничий духовний зміст її внутрішнього змісту, ідеал, яким його собі уявляє ліричний герой(це і є сам автор).7.звичайни та метафорични епітети: «чудові очі… ясні»; «дно студене»; «зарево червоне»; «довгими ночами»; «щастя молодого»; «дива золотого». —Порівняння: «очі…, немов криниці дно студене»; «уста…, мов зарево червоне»; «серце…, неначе перла у болоті», підкреслює надзвичайну красу дівчини, її байдужо-зневажливе ставлення до почуттів закоханого юнака і його високі душевні поривання. -Складни тропи — метафори: «докір займається і …тоне у тьмі»; «ти серце надірвала»; «вирвала ридання голосні»; «свій біль, свій жаль, свої пісні у серці здавлюю на дні». Вони підсилюються повторами, що увиразнюють душевний біль ліричного героя з приводу неподіленого глибокого почуття. -Тавтологічні повторення: «В житті мене ти знать не знаєш, хоч знаєш, добре знаєш, як я люблю тебе без тями, як мучусь Довгими ночами і як літа вже за літами свій біль, свій жаль, свої пісні у серці здавлюю на дні…», вони надають можливість усвідомити надзвичайність великого і справжнього почуття закоханого, який спочатку ніби протестує проти появи образу його коханої, що являється йому уві сні. -Риторичні фігури: риторичне заперечення «О ні!» змінюється на риторичне звертання «Являйся, зіронько, мені!», що підсилюється риторичним окликом «Хоч в сні!».