Цап та баран Був собі чоловік та жінка, мали вони цапа й барана. І були ті цап та баран великі приятелі — куди цап, туди й баран. Цап на город по капусту — і баран туди, цап у сад — і баран за ним. — Ох, жінко,— каже чоловік,— проженімо ми цього барана й цапа, а то за ними ні сад, ні город не вдержиться. А збирайтесь, цапе й баране, собі з богом, щоб вас не було у мене в дворі. Скоро цап та баран теє зачули, зараз із двору майнули. Пошили вони собі торбу та й пішли. Ідуть та й ідуть. Посеред поля лежить вовча голова. От баран — дужий, та несміливий; а цап — сміливий, та не дужий: — Бери, баране, голову, бо ти дужий. — Ох, бери ти, цапе, бо ти сміливий. Узяли вдвох і вкинули в торбу. Ідуть та й ідуть, коли горить вогонь. — Ходімо й ми туди, там переночуємо, щоб нас вовки не з'їли. Приходять туди, аж то вовки кашу варять. — А, здорові, молодці! — Здорові! Здорові!.. Ще каша не кипить — м'ясо буде з вас. Ох, так цап злякавсь, а баран давно вже злякавсь. Цап і роздумавсь: — А подай лишень, баране, оту вовчу голову! От баран і приніс. — Та не цю, а подай більшу! — каже цап. Баран знову цупить ту ж саму. — Та подай ще більшу! Ох, тут уже вовки злякались: стали вони думати-гадати, як відціля втікати: «Бо це,— кажуть,— такі молодці, що з ними й голови збудешся,— бач, одну по одній вовчі голови тягають». От один вовк і починає: — Славна, братці, компанія, і каша гарно кипить, та нічим долить,— піду я по воду. Як пішов вовк по воду: «Хай вам абищо, з вашою компанією!» Як зачав другий того дожидати, став думати-гадати, як би й собі відтіля драла дати: — Е, вражий син: пішов та й сидить, нічим каші долить; ось візьму я ломаку та прижену його, як собаку. Як побіг, так і той не вернувся. А третій сидів-сидів: — Ось піду лишень я, так я їх прижену. Як побіг, так і той рад, що втік. То тоді цап до барана: — Ох, нум, брате, скоріше хвататись, щоб нам оцю кашу поїсти та з куреня убратись. Ох, як роздумавсь вовк: — Е, щоб нам трьом та цапа й барана боятись? Ось ходім, ми їх поїмо, вражих синів! Прийшли, аж ті добре справлялись, уже з куреня убрались, як побігли та й на дуба забрались. Стали вовки думати-гадати, як би цапа та барана нагнати. Як стали йти і найшли їх на дубі. Цап сміливіший — ізліз аж наверх, а баран несміливий — так нижче. — От лягай,— кажуть вовки ковтунуватому вовкові,— ти старший, та й ворожи, як нам їх добувати. Як ліг вовк догори ногами й зачав ворожити. Баран на гіллі сидить та так дрижить, як упаде, та на вовка! Цап сміливий не став міркувати, а як закричить: — Подай мені ворожбита! Вовки як схватились, так аж пили по дорозі закурились. А цап та баран безпечно пішли, та зробили собі курінь, та й живуть.
1.) дуже важливе свято як усього світу, так і моєї сім'ї. навіть з самої назви ми бачимо, що це щось важливе, адже складаєсь з 2 слів: великий і день. справді цей день є величним адже саме тоді воскрес із мертвих ісус христос - наш бог та покровитель. на теренах україни святкувати великдень як воскресіння христа почали ще наприкінці перешого тисячоліття, з приходом християнства й святкується сьогодні.кожна родина святкує цей день по-різному. одня сім'ї збираються разом і їдять свячену їжу, інші як звичайного дня просто сидять та дивляться телевізор.особисто моя сім'я відсвятковує великдень ось таким чином. дуже-дуже рано, близько п'ятої години ранку, ми прокидаємося та йдемо до церква зі святковими кшиками, щоб посвятити паску. потім, посвятивши їжі, йдемо додому й накриваємо самачний стіл зі свячених продуктів. ми снідаємо та лягаємо трішечки відпочивати. зазвичай після невеличкого відпочинки мама і тато звонять своїм друзям та родичам і організовують пікнік. мені це дуже подобається адже тоді я мою змогу привітати своїх друзів, братів та сестер з цим чудовим святом, граюся з ними та розважаюсь. цілий день проходить дуже класно. я із великим-првеликим задоволенням можу сказати, що саме великдень - це моє улюблене свято, який єднає нас та зближує.
От ви і будете потрошку ту дурну рибку носить та тим і будете до смерті кормиться. Вона дуже добра птиця і од того, знаю, не одкажеться.( з казки "Чапля, черепаха та рак")
Доки була маленька – люди припадали коло неї, як коло писаного яйця, бо земля вимокала, і врожаю в полі не могли зібрати.(Про Марійку і сплячого легіня (українська народна казка)) А двері так, як на долоню – товсті, ковані залізом.( казка "Попович Ясат") Аж тут і сам грім ясний надлетів, вдарився об землю і перекинувся молодцем красним. ( казка про царевича та його брата Івана Білого )
