Моє розуміння змісту новели "Intermezzo" та її назви
Я завжди з великим задоволенням читаю твори М. Коцюбинського. Це письменник незвичайний. Письменник-патріот, вдумливий і тонкий дослідник, істинно неперевершений майстер художнього слова, творець соціально-психологічної новели. Одна із найбільш відомих його новел — "Intermezzo". Це твір не для розваги. І зрозуміти його, не прочитавши вдумливо й уважно, глибоко не осмисливши кожну частину, неможливо. Але зрозумівши, відразу відчуваєш велику насолоду і натхнення, які дає цей твір.
Я зрозумів, що Коцюбинський переосмислив цей термін і вклав у нього інший зміст. Інтермецо у Коцюбинського — це перерва, перепочинок, це час, коли герой набирається сил для нової праці і боротьби.
Ліричну новелу "Intermezzo" називають поемою душі. Зміст її — це своєрідний поетичний відбиток внутрішнього стану митця. Для ліричного героя твору мандрівка на природу — відпочинок, можливість оновити фізичні і моральні сили. У нього, чуйного й вразливого митця, ослабли струни душі від жахів навколишнього світу (столипінська реакція, горе народу). Він хоче забути про людські страждання хоч на мить, але "залізна рука города" тягнеться за ним, обличчя людей проступають у темряві крізь стіни і лишають у його душі "сліди своїх підошв".
національний одяг українців, створений на усіх етапах історії України.
Історія українського народного вбрання тісно пов'язана з традиціями Київської Русі. Свідчення цього можна знайти на фресках Софійського собору в Києві, в Іпатіївському літописі або в знаменитому «Слові о полку Ігоревім», де згадуються такі предмети вбрання, як кожух, сорочка, свита, корзно (старовинний плащ), ногавиці, клобук, вінець тощо[1][2][3].
В основному український національний одяг має однакові складові. Весь одяг відрізнявся залежно від пори року (літній і зимовий), соціального стану населення українських земель (шляхта, козаки (військовики), міське населення, посполиті, сільське населення, чумаки), від природо-кліматичних особливостей місцевості, тобто одяг населення лісової смуги (Полісся) відрізнявся від одягу гірського населення (гуцулів, бойків, лемків) та від лісо-степових (Поділля, Наддністрянщина, Слобідська Україна) або степових земель (Запорожжя, Бессарабія). Також вбрання було святковим (повний стрій) та на кожний день. За основу національного вбрання береться повний святковий стрій. Основні елементи українського народного вбрання були сформовані ще в княжі часи та пізніше майже не змінювалися, про це свідчать назви одягу, які були відомі ще з князівських часів: свита, кожух, сорочка. Українське вбрання має в собі риси скіфського та візантійського одягу. На незначні зміни в одягу впливали також історичні часи та зміни в державності, межах українських земель. Так, одяг княжої доби мав риси візантійської культури, а одяг козацької доби був змінений під впливом пристосування до військового одягу.
Заблудилися ,напевно, в цьому лісі ми з тобою (О. Слоньовська). Ви, може, маєте яку яснішу путь? (Леся Українка). Нам з тобою, видно, по дорозі (Л. Костенко).
Речення ускладнені вставними словами.