Это про Полтаву:
Оспівана Гоголем і Котляревським, Полтава дивує гостей міста своєю доброзичливістю і чистою українською мовою. Здається, саме із Лтави черпає рідне слово могутність і красу, милозвучність та тверду впевненість у своєму майбутньому.
Полтава – дуже чепурне місто, чистенькі вулиці охайно сяють вікнами-очима безлічі магазинів та невеличких крамничок, де можна знайти будь-що миле оку. Полтавчани – гостинні і привітні люди, завжди гордо розповідають про досягнення та історичні місця свого міста, яке має давню славну минувшину.
А згадайте-но,
як тікали шведи з-під Полтави? У місті чимало пам’яток, пов’язаних з цією подією, про яку цікаво розкажуть при відвідинах історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви».
Івана Котляревського справедливо вважають родоначальником сучасної української літературної мови. Якщо хтось не знає «Енеїди» або «Наталки-Полтавки», він не знає про Україну нічого. Славетного земляка в Полтаві вшановують і не забувають. На його честь названо гору, де розташований будинок-музей великого класика. Ставши на Івановій горі, можна осягнути поглядом все місто з Монастирською та Інститутською горою по обидва
боки, річкою Ворсклою внизу. А ще на Івановій горі знаходиться пам’ятник славнозвісному Галушці, герою безсмертного гоголівського твору, адже Микола Гоголь також черпав літературне натхнення з полтавської землі.
Серце Полтави – Корпусний сад, унікальний витвір садово-паркового мистецтва, улюблене місце відпочинку багатьох жителів міста і його гостей. Парк округлої форми, з центру тягнуться радіальні алеї, вздовж яких стільки рослинності, що неможливо всьому надивуватися – різноманітні види кущів, дерев і безліч клумб, від яких ніяк відірвати очі – на початку літа квітнуть півонії, приголомшуючи все навкруг п’янкими пахощами, а ледь пізніше – королеви-троянди, немов на подіумі конкурсу краси.
В Полтаву можна закохатись з першого погляду, а закохавшись, не захочеться звідси нікуди від’їздити.
Моє село
Маленька крапелька величної держави —
моє село, багато є таких!
Зазнало лиха, бідувань і слави
Воно живе і вічно буде жить!
Нашому селу літ триста п'ятдесят, різні версії є про його назву.
Що чумаки возили сіль із Криму й заїжджали часто у корчму. І що перший переселенець дав назву свою. Що княгиня Софія Кантимирівна правила нашим селом. Мала маєток, Роганку-річку, а в ній карасі, і лини, й окуні. І церква теж була. І люди добрі, прості, роботящі, умілі та тямущі. І пісня сходила із уст сама.
Мала Рогань, так звуть моє село, зручно примостилося біля швидкоплинної річки, затіненої верболозами.