Як я врятував кошеня Був осінній сонячний ранок. Тепло світило сонечко, ніжно віяв вітерець. Я прогулювався зі своїм другом і розмовляв про нового кошеня. - Ех... Я так хочу собі пухнастого звіря у своїй хаті!... - Нічого. Колись то тобі куплять кошеня. Можеш попросити своїх батьків про це. - Хм... Ніколи і на думку не спадало просити батьків. Спробую! І пішли ми до моєї хати. Але сталося диво. Коли ми проходили огорожі наколо хати мого дідуся, ми помітили, що мале кошеня застрягло в огорожі. Напевно хотіло поїсти і подумало, що пролізе. Я закричав: - Боже! Кошеня застрягло! - Давай думати, як його звідти витягти. Біля нас була сокира і на щастя, загострена. Ми спочатку попередили дідуся про небезпеку, який згодився нам до хвилин витягували кошеня і ,нарешті, витягли. Купка шерсті ходила і мурликала біля мене. І от так я отримав те, чого сам і хотів
- Вот сейчас представляю, что я еду на лодке, а подо мной глубина и нет опоры, и мне не по себе (вздрагивает всем телом, словно стряхивая с себя что-то).- Какая опасность заключена в глубине, что именно вас пугает?- Неизвестность, таинственность какая-то.- Что на этой самой глубине может произойти, когда ныряешь туда?- Там темно, там холодно, дышать нечем.- Там долго жить нельзя?- Да там вообще жить нельзя, это же стихия только для рыб, не для человека. Я же не Ихтиандр.- Одну минуту можно жить?- Пока не дышишь — да, но потом захочется всплыть и не сможешь — вдруг судорога какая-то или что-то произойдет, зацепишься за корягу.- Что на глубине может вас задержать?- Я не знаю, что может задержать.- Утопленники будут хватать вас за ноги, русалки соблазнят?- Ну, это только в сказках. Кажется, Садко на гуслях играл на дне?Жить под водой человеку нельзя — это не его родная стихия.Человек может жить и под водой при задержке дыхания.- В нем можно жить, хотя это очень ограниченное пространство, «отвоеванное» у враждебной стихии.- Да, в батискафе мне не страшно погружаться в пучину!
Був осінній сонячний ранок. Тепло світило сонечко, ніжно віяв вітерець. Я прогулювався зі своїм другом і розмовляв про нового кошеня.
- Ех... Я так хочу собі пухнастого звіря у своїй хаті!...
- Нічого. Колись то тобі куплять кошеня. Можеш попросити своїх батьків про це.
- Хм... Ніколи і на думку не спадало просити батьків. Спробую!
І пішли ми до моєї хати. Але сталося диво. Коли ми проходили огорожі наколо хати мого дідуся, ми помітили, що мале кошеня застрягло в огорожі. Напевно хотіло поїсти і подумало, що пролізе. Я закричав:
- Боже! Кошеня застрягло!
- Давай думати, як його звідти витягти.
Біля нас була сокира і на щастя, загострена. Ми спочатку попередили дідуся про небезпеку, який згодився нам до хвилин витягували кошеня і ,нарешті, витягли. Купка шерсті ходила і мурликала біля мене.
І от так я отримав те, чого сам і хотів