Чи не боїмося ми зізнаватися собі в тому, що останнім часом починаємо почувати себе самотніми, забутими, непотрібними?.. Чи то люди навколо змінилися, чи період такий настав? Невідомо. Я, до речі, можу сказати, що досить у юному віці зрозуміла, як це бути самотнім, одиноким. Не треба мене втішати і заспокоювати, адже я впевнена, що самотність — це почуття не настільки негативне, як дехто з нас вважає. Тому далі пропоную вам познайомитися з моїми особистими думками й переконаннями з цього приводу, і, можливо, це надихне вас змінити власну думку і зламає хоч частиночку давніх стереотипів, які склалися з цього питання.
Почнемо спочатку з тлумачення самого терміна. Тому звертаємось до словничка і бачимо там такі слова: «Самотність — це відчуття відокремленості, ізольованості від кого-небудь; це усвідомлення такого стану». Я, чесно кажучи, не повністю погоджуюсь з цим тлумаченням і цим розумінням, адже вважаю, що можна почувати себе самотнім, навіть перебуваючи у величезній компанії людей. Самотність — це почуття, скоріш за все, духовне, це стан, коли ти не маєш хоча б однієї спорідненої душі поруч, коли не маєш можливості розділити свої думки, переживання з тим, хто тебе цілком зрозуміє і підтримає. Звичайно, не можна відкидати визначення, що пропонує нам тлумачний словник, бо, переїхавши в нову країну, вступивши в новий колектив, покинувши власну зону комфорту, ми дійсно відчуваємо себе одинокими, тому що не маємо поруч з собою добре знайомих людей, відтак, знаходимось у певній ізоляції від усього того реального, що нас оточує, адже не маємо можливості до цього реального наблизитися. Але погодьтеся, нам самим частенько хочеться побути на самоті, відчути свободу мислення, свою незалежність від інших, отримати можливість звести все докупи, розібратися у собі. І тоді це страшне слово «самотність» здається вже й не таким страшним, а навпаки, воно несе в собі щось важливе, щось таке, що дозволяє нам залишатися собою і підтримувати свій власний душевний стан у нормі. Та, на жаль, далеко не кожен може це усвідомити і правильно використати той час, який з’являється в нього на себе, коли він не залежить від своїх близьких, друзів, колег чи родичів, коли на певний момент припиняються усі, навіть найбажаніші зв’язки чи стосунки. Деякі підлітки, зазвичай це стається саме з підлітками, потрапивши у цей період свого життя, впадають у довгу депресію, з якої потім не можуть вийти без сторонньої до вони закриваються в собі, бояться показувати себе справжніх, втрачають мотивацію до спілкування, страшенно зляться і звинувачують у своїх бідах інших. Тому оця неправильна оцінка поняття і може призвести навіть до так страшних бід. Та знову ж таки, якщо ви все ж вважаєте, що самотності у вашому житті місця немає, і що її поява для вас — це цілковитий негатив, то запам’ятайте раз і назавжди: самотність — це пасивний стан. Тобто, це результат вашого бездіяння. Якщо суспільство не бачить вашого бажання співпрацювати з ним, здійснювати певну комунікацію, налагоджувати контакт, то, безперечно, самотність все ж завітає у ваше життя. Тому варто завжди зважати на це і розуміти, що самотність — це те, що можна з легкістю змінити, головне — мати величезне бажання це зробити.
Отже, у кінці хотілося б тільки наголосити на тому, що не варто боятися самотності. Просто треба навчитися правильно тлумачити кожне слово, шукати в негативному позитив, адже тільки тоді ми зможемо підтримати бажану гармонію у своєму серці, у своїй душі.
Объяснение:
Одна гривня, сорок гривень, одна тисяча гривень, п'ятнадцять гривень, сімнадцять гривень, сто гривень, п'ятдесят копійок, одна тисяча п'ятсот шістдесят дві гривні, вісім гривень, шістдесят п'ять копійок, одна тисяча сто сімдесят чотири гривні, п'ятсот двадцять гривень, три мільйони п'ятсот шість тисяч сто сімдесят чотири гривні.
Мама дала мені сто гривень на купівлю нової іграшки. У продавчині не було решти з сорока гривень. Моя нова сукня коштувала одну тисячу сто сімдесят чотири гривні.
Объяснение: