Напишіть невелику підліткову історію, яка б сподобалася вашим однокласником. Обсягом 14 речень. Історія може бути вигаданою, з жартами або серйозною. Використайте 5 вигуків обов'язково !
- Привіт! Привіт! - чуються вітання звідусіль, грає бадьора музика, діти та дорослі мають святковий вигляд. Поверх головок з кісками, бантиками та заколочками бачу дівочу голову нетрадиційного малинового кольору. Що це могло бути? Ого! Та це ж Настя Бикова! Пофарбувалася. Ха-ха!
Наша директорка Аліса Сергіївна теж побачила малинову Настю. І колір її обличчя став гармоніювати з Настиною головою. Пробравшись до Насті крізь натовп, вона гнівно запитала: "І що з цим робити? Ти випадково не в нічний клуб зібралася? Це, між іншим, школа».
Настя анітрохи не зніяковіла, вона була готова до такої реакції. Текст заздалегідь вивчила: «Ви мене принижуєте, – голосно, впевнено та спокійно заявила Настя, – ви порушуєте права дитини. І потім мій зовнішній вигляд не впливає на розумові здібності». З цими словами Настя відвернулася від директорки і дістала з рюкзака мобільний телефон.
- Алло!, - ввімкнувши гучний зв'язок, вона говорила, як ми зрозуміли, із кореспондентом телебачення. І ТБ негайно з'явилося до нашої школи прямісінько до початку лінійки. Цей випадок став цвяхом програми Дня знань у нашій школі.
У давнину наші предки називали Берегинею своє житло, бо воно оберігало не лише від холоду, від зла, але й берегло чистоту людської душі. Кожна частина житла мала своє символічне значення. Піч символізує собою родинне вогнище і була священна, як мати. Вона обігрівала, годувала всіх. Найсвятішим місцем у хаті була покуть. Там висіли ікони, прикрашені рушниками і пахучими травами. На покуті садили почесних гостей, молодих під час весілля, там же ставили дідуха на Різдво. Прикрасою житла служили вишиті рушники. Їх вішали над дверима, над вікнами, стелили на столі, але найкрасивішими обов’язково накривали ікони. Прикрашали хату і настінними малюнками, які служили і прикрасою, й оберегами. Малюнками розписували піч, припічки, вкладаючи свій щедрий талант у колоритні орнаменти. Під іконами стояв великий стіл, розрахований на численну родину: біля нього всі збиралися і коли їли, і коли вирішували важливі питання. На ньому завжди мала лежати прикрита рушником паляниця. Біля стола попід стіною стояла довга деревяна лава, а збоку його — велика скриня, куди складався одяг, рушники тощо. Недалеко від печі ставився деревяний настил на стовпчиках — піл. На ньому спали, а вдень, прибравши постіль, його нерідко використовували для хатніх справ. Я ніколи не жила у такій хаті, але мої пращури передали мені, мабуть, святу любов до неї, бо трепетно хвилюється моє серце, коли чую слова: Хата моя, біла хата, Казко тепла й доброти…
Шкільна лінійка першого вересня.
- Привіт! Привіт! - чуються вітання звідусіль, грає бадьора музика, діти та дорослі мають святковий вигляд. Поверх головок з кісками, бантиками та заколочками бачу дівочу голову нетрадиційного малинового кольору. Що це могло бути? Ого! Та це ж Настя Бикова! Пофарбувалася. Ха-ха!
Наша директорка Аліса Сергіївна теж побачила малинову Настю. І колір її обличчя став гармоніювати з Настиною головою. Пробравшись до Насті крізь натовп, вона гнівно запитала: "І що з цим робити? Ти випадково не в нічний клуб зібралася? Це, між іншим, школа».
Настя анітрохи не зніяковіла, вона була готова до такої реакції. Текст заздалегідь вивчила: «Ви мене принижуєте, – голосно, впевнено та спокійно заявила Настя, – ви порушуєте права дитини. І потім мій зовнішній вигляд не впливає на розумові здібності». З цими словами Настя відвернулася від директорки і дістала з рюкзака мобільний телефон.
- Алло!, - ввімкнувши гучний зв'язок, вона говорила, як ми зрозуміли, із кореспондентом телебачення. І ТБ негайно з'явилося до нашої школи прямісінько до початку лінійки. Цей випадок став цвяхом програми Дня знань у нашій школі.