"Порядність"
Усі люди різні. Кожен має свій індивідуальний набір рис, як позитивних, так і негативних. Не існує абсолютно поганих чи добрих людей. Усі мають світлу й темну сторони душі. Тож не можна сказати, що порядною є та людина, яка володіє лише позитивними рисами. Та й чи існує така людина взагалі? Порядною є та людина, яка прагне вдосконалитися, позбутися своїх вад.
Відтак, порядність не є синонімом моральної досконалості. Відповідь на питання, що таке порядність, криється у корені самого слова. Як на мене, порядність – це швидше моральна послідовність, відповідальність. У порядної людини за словами йде діло, причому одне з одним співвідноситься без коливань.
Порядна людина завжди дотримується своїх обіцянок, уникає образ і не завдає шкоди ближньому навмисно. Порядна людина силою свого духу все навколо впорядковує, надає лад своїм лише прикладом. ЇЇ внутрішня злагодженість та впорядкованість поширюється й на оточення.
Існує суперечливе питання, чи є порядність вродженою якістю людини, чи її можна виховати впродовж життя. На мою думку, порядність можна розвинути й навіть самотужки. Адже людина, по-перше, просто не може народитися підлою, це суперечить самому життю. А по-друге, усі люди змінюються.
Стати порядною людиною ніколи не пізно. Хтось приходить до цього лише після того, як сам пережив образу та непорядне ставлення до себе.успадковує цю рису, маючи з самого дитинства гідний приклад, не уявляючи собі інакшого життя.
Звичайно, краще, коли людина із самого дитинства усвідомить, що за словом має стояти діло. А взаємоповага та співчуття одне до одного – це запорука того, що порядних людей ставатиме все більше, а наше життя змінюватиметься на краще.
ответ
На мою думку вічне життя–це життя в серцях і душах інших людей для яких ти важливий. Не дарма говорять, що ти живий доки про тебе пам'ятають. Потрібно жити так і робити те за що люди або хоча б одна людина запам'ятала тебе. Тоді вона зможе розповісти про тебе ще комусь і ти будеш існувати в цьому світі доки про тебе є хоч якась згадка. (Вибачте, якщо мало)(ще можна навести в приклад відомих людей, яких уже не має в житті, але слава і їх внесок при житті зробили їх відомими, але це не означає що потрібно ставати знаменитістю)
Стояла велика діброва. Були там і дуби широкочолі і липи запашні й трімтячі осики і всяке інше дерево. З краю була й білоцвітна черемшина і червона калина.
Стояла діброва, пішалася, купалася в промінні сонця.
Аж ось одного дня пройшли люди, а з ними вози. На тих возах лежали сокири. Вони були ще без топорищ, але були нові, блискучі, страшні. Смерть, погибель наша пройшла, загомоніли всі дерева. Та озвався старий, найвищий дуб: "Ні, братове, не турбуйтесь. Не пройшов ще наш кінець! Сокири гострі, та вони самі нічого не вдіють з нами. А от як пройдуть їм до і наші топорища, отоді загибель наша пройде!"