Лікарське мистецтво формується не відразу, поступово виробляється вміння правильно говорити про хворобу, викладати факти так, щоб вони сприяли не погіршенню, а поліпшенню стану хворого.
Уміння розмовляти з хворим, відповідно поводитися біля ліжка стражденної людини рідко буває природженою рисою. Таке вміння необхідно розвивати в собі, виробляти б процесі щоденної роботи. У цьому полягає самоудосконалення лікаря. Лікар як старший колега повинен вчити цьому мистецтву середній і молодший медичний персонал. За такого підходу до роботи в лікувально-профілактичному закладі буде зведений до мінімуму шкідливий вплив на хвору людину необережно сказаних слів або інших дій медичних працівників.
Всесвітньо відомий український народний цілитель, лікар-фітотерапевт Євген Степанович Товстуха в книзі "Раджу ліки, перевірені тисячоліттями" (1993) пише: "Найпершим у контексті значного арсеналу засобів народної медицини українці ставлять слово, лікування словом Слово як чинник формування світогляду й характеру дитини. Слово як засіб і метод спілкування, сугестії, слово як значущий лікувальний важіль у поєднанні з іншими засобами народної медицини. Народивши дитину, мати співає їй колискових пісень Цьому факторові годиться надати особливого значення У дитини формується медитативність, позитивні емоції, закладається мова, позитивне ставлення до людей і природи ..."
Протягом певного історичного періоду, зауважує автор, українці розробили окрему форму мовного навіювання — замовляння Специфікою замовлянь та нашіптувань є те, що у процесі їхнього застосування забороняється додавати довільні слова, змінювати зміст. Такі непорушні вимоги підвищують сугестію замовлянь.
Стародавні замовляння різноманітні, зокрема замовляння про здоров'я взагалі, для немовляти, від нудьги, кольок, безсоння, переполоху, запою; від кровотечі, нічного жаху, від зубного болю, шалу (Істерії); є навіть від опіків, інфекційних хвороб, захворювань серця, легенів, рук і ніг тощо.
Замовляння, вважає Є. Товстуха, мають глибоке фольклорно-пісенне підґрунтя, за ним легко можна простежити віковічну мудрість народу, яка має за основу медитаційну магічність слова, що впливає на діяльність центральної нервової системи.
Навіть у тридцятих роках XX ст. майже у кожному селі можна було зустріти шептух, які зцілювали словом: заклинаннями, замовляннями, таємничим шепотінням. Це були не шарлатани, як то переконували безвірники. Народні традиції, звичаєве право вимагали від цих жінок дотримання обов'язкових чеснот. Вони повинні бути у літньому віці, мати приємну зовнішність, значний життєвий досвід, добру вдачу: не сваритися, щиро співчувати людям, не чинити перелюбства. Не мати "чорної" заздрості до людей, брехливої вдачі, нещирих прагнень. Усі ритуали виконувати безпосередньо біля хворого, а не з гуртом чи юрбою різних за характером, вдачею та здоров'ям людей. Сугестивні замовляння проводять тихо, проте розбірливо, лагідно, тактовно, з великою витримкою й терпінням.
Отже, слово у замовляннях діє на почуття людини. І ці слова утворюють специфічну мову, яка стає магією, мистецтвом. Зрештою, як медичне сугестивне означення спрямованої дії проти певної недуги, дисгармонійного стану, вад характеру тощо. Як бачимо, це зовсім сучасні психотерапевтичні постулати.
Потрібно також нагадати, що і в наш час багато недужих з різним рівнем освіти звертаються до жінок, які роблять навіювання, і часто після таких сеансів почуваються краще. Чи відповідає це дійсності? Так. Слово як складова навіювання, особливо для вразливої людини, та яке сказане у слушну годину у напівтемряві, пошепки, та ще із застосуванням рослинних амулетів, має велику цілющу силу. А зберігання в оселях материнки, м'яти, меліси, чебрецю, шавлії, деревію, пижми аж ніяк не свідчить про марновірство нашого народу. Леткі ефірні олії, які мають у своєму складі названі рослини, по суті дезінфікують приміщення, своїми приємними трунками заспокоюють центральну нервову систему, вселяють відчуття комфорту.
Ці узагальнення Є. С. Товстухи здаються нам надзвичайно важливими в контексті використання та формування ятросаногенії, застосування лікарем мистецтва слова та нюансів поведінки.
Додамо, що Є. С. Товстуха докладно змальовує моральну вдачу народного цілителя, вимоги до нього як до людини. Ці настанови фактично цілком відповідають класичній клятві Гіппократа. Але водночас ми маємо місток до розуміння високих людських, а відтак, І професійних якостей багатьох українських лікарів. Аура українського звичаєвого права гармонійно й позитивно вплинула на їхню особистість. Ці чудові традиції заслуговують на поновлення та заохочення.
Не менше ніж житло підкреслював станову приналежність одяг. Навіть розбагатівши, люди не могли дозволити собі одягатись за бажанням. Указ короля Франції 1294 р. забороняв городянам одяг з хутра білки та горностая, а дозволяв лише котяче. Колір також вказував на вік та соціальне положення. У дні жалоби король одягався в червоне, а його придворні - в чорне.
Уявлення про розкіш може дати банкет у герцога Бургундського Філіпа Доброго у 1454 р. де на одному столі стояв пиріг всередині якого влаштувалось 26 музикантів.
Костюмом намагались підкреслити станову відокремленість. Що можна було носити герцогу те заборонялось рицареві і суворо каралось у городян, а селяни його б і не одягли, тому що такий одяг заважав працювати.Чоловіча та жіноча мода. Свій одяг був також у римського папи і блазня, а також у черниць
Вже з кінця ХІІ ст.. особливо у ХІІІ ст. одяг знатної людини прикрашався геральдичними фігурами і розфарбовувався у кольори герба власника. Феодали носили одяг настільки вузький, що одягнути без сторонньої до було неможливо. Поширюються незручні деталі, як от, довгі вузькі носки черевиків, що сягали коліна або пояса. З середини ХІІІ ст., особливо у Німеччині на одяг нашивали бубонці, які мали попереджати про наближення знатної особи.
На формування костюма великий вплив мав готичний стиль. Характерна для нього стрільчастісь, прагнення до витягнутих, подовжених ліній яскраво проявилось у європейському одязі XIV-XV ст. Жінки одягали ковпаки-конуси які досягали дивовижної висоти, оздоблювали одяг вирізаними зубчиками. Навіть голили шию і лоб, щоб подовжити шию і обличчя. Кольори тканин були дуже яскраві, з контрастними поєднаннями 2-4 кольорів. Одяг оздоблювали хутром. Особливого розвитку ця мода набула у XV ст. Капюшон, починаючи з останньої третини XII століття, - типовий головний убір Середньовіччя.
Волосся. Більшість норманів, які висадилися на англійський берег, були коротко острижені і чисто виголені. Вуса були рідкістю, яка викликала плітки. Характерною рисою норманів була виголена до вух потилиця. Але невдовзі мода зробила крутий поворот: тепер волосся і бороди відпускають якомога довшими, їх завивали і заплітали. Ця тенденція зберігалась приблизно до середини XII ст. Характерна риса моди цього століття - довге волосся з пробором. В період 1180-1210 рр волосся середньої довжини, як і борода. Потім - волосся коротке. До 1410 року в моду входить зачіска "під горщик", типова для чоловіків між 1410 і 1450 роками. Загострену чи роздвоєну бороду носять до 1410 року, але з 1400 щоки, як правило, виголені, а бороду носять у вигляді еспаньйолки. Але навіть і такі бороди рідко зустрічаються з 1415 року, а з 1420-х до другої чверті XVI століття обличчя чисто виголені.
Объяснение:
я думаю, що пояснення не потрібно)
'ну тут б) постав як най самий найкращий бал