Великий український поет, Максим Рильський, народився під березневими туманними зорями, коли прокидається вода і пролісок замріяним оком дивиться на землю. Ще в ранньому дитинстві його рука потягнулася до письма, душа - до краси, а серце - до людини, Це і стало отим продовженням, що не має ні кінця, ні краю, як наколихане вітром зерно, як велич духу людини.
З романівських полів, лук і осель з’явилися в поезії Рильського роси та сльози, які заблищали на вершині світової поезії. Крізь усе своє житття поет проніс єдиний заповіт: "Усе для людини і завжди з людиною".
Він був закоханим у людину, працю, творив добро, ніс прекрасне, чинив радість. Навіть чиємусь весіллю він радів, як своєму, та сумував із тим, у кого трапилося лихо, намагаючись зробити усе можливе, аби подолати його.
Слово Максима Рильського ми звемо чародійним, бо воно справді чародійне, немов степове джерело, що бере свою красу із самої природи.
2.Дзвенить-присуд.,я-підм.,слухаю-присуд.
3.Слухаю,слухаю,слухаю-присуд.
4.Вливається-присуд.,сила-підм.,прив'яже-присуд.,вона-підм.
5.Паморозь-підм.,падала-присуд.,він-підм.,любив,розкривав-присуд..