Гуляючи осіннім лісом помічаєш, що осінь вже обережно торкнулася своїм пензлем розкішного одягу дерев, залишивши де-не-де жовті й червоні плями.Аж раптом очі натрапляють на порожню пластикову пляшку. Ще далі помічаю зрубане деревце, сліди від вогнища… А он іще пляшки, одноразовий посуд, залишки іжі. О цивілізаціє! Від тебе не втечеш! Ти дібралась і сюди. Але у надто спотвореному вигляді… Стежками мого вимріяного лісу пройшла людина, залишивши після себе купи сміття.
Приємні враження кудись зникають, від романтичного настрою не залишається й згадки. Далі йду повільно, замислюючись. Все думаю: а хто повинен дбати, щоб ні на хвилинку не зупинялося серце природи, щоб не забруднювалися річки, не засмічувалися ліси, не вимирали рідкісні птахи, звірі, риби? Хто повинен турбуватися про це: екологи, уряд країни, партія «зелених» ? А може, кожен з нас? Адже іноді достатньо не зірвати квітку, не зламати гілку, не зрубати ялинку під Новий рік, не викинути сміття в річку, не запалити вогнище в лісі… Отже, вирішення проблеми — у наших руках?
завтра у нас ескурсія у школі.ми йдемо у ліс нарешті цей довгоочікуваний день розпочався . ми прийшли до школи всі сміялись та весилились.черуз деякий час підійшла вчителька Іванна Андріївна . підїхав автобус і ми поїхали за місто . ми прийшли на галявину.там було дуже грязно.багато попелу з багать.мусору та різних непотрібних речей
цей куточок природи справді потребує до ми як знали - взяли пару пар рукавичок та смітевих пакетів.так ми стали за прибиранння .через годину уже ця галявина стала справжгьою частинкою лісу . ми розстелили покривала та дістали їжу - почали відпочивати.далі ми пішли у глиб лісу там було багато білочок зайчиків та лисичок . а ще ми в лісі вкопали смітеві пакети ( бо смітевих відер ми не мали )
через тиждень ми знову навідалися до лісу . все було прибрано . а у деяких пакетах було трішки сміття . люди зрозуміли що ми розпочали доглядати ліс а головне вони перестали смітити.ліс став справді затишним куточком для відпочинку)))
Муха, оса, джміль - це комахи.