Н.в. шістсо́т сімдеся́т чоти́ри
Р.в. шестисо́т сімдесяти́ (сімдесятьо́х) чотирьо́х
Д.в. шестиста́м сімдесяти́ (сімдесятьо́м) чотирьо́м
Зн.в. шістсо́т сімдеся́т (сімдесятьо́х) чоти́ри (чотирьо́х)
Ор.в. шістьмаста́ми (шістьомаста́ми) сімдесятьма́ (сімдесятьома́) чотирма́
М.в. на/у шестиста́х сімдесяти́ (сімдесятьо́х) чотирьо́х
Н.в. дев’ятсо́т вісімдеся́т п’ять
Р.в. дев’ятисо́т вісімдесяти́ (вісімдесятьо́х) п’яти́ (п’ятьо́х)
Д.в. дев’ятиста́м вісімдесяти́ (вісімдесятьо́м) п’яти́ (п’ятьо́м)
Зн.в. дев’ятсо́т вісімдеся́т (вісімдесятьо́х) п’ять (п’ятьо́х)
Ор.в. дев’ятьмаста́ми (дев’ятьомаста́ми) вісімдесятьма́ (вісімдесятьома́) п’ятьма́ (п’ятьома́)
М.в. на/у дев’ятиста́х вісімдесяти́ (вісімдесятьо́х) п’яти́ (п’ятьо́х)
Н.в. сімсо́т шістдеся́т ві́сім
Р.в. семисо́т шістдесяти́ (шістдесятьо́х) восьми́ (вісьмо́х)
Д.в. семиста́м шістдесяти́ (шістдесятьо́м) восьми́ (вісьмо́м)
Зн.в. сімсо́т шістдеся́т (шістдесятьо́х) ві́сім (вісьмо́х)
Ор.в. семиста́ми (сімомаста́ми) шістдесятьма́ (шістдесятьома́) вісьма́ (вісьмома́)
М.в. на/у семиста́х шістдесяти́ (шістдесятьо́х) восьми́ (вісьмо́х)
Н.в. п’ятсо́т дев’яно́сто шість
Р.в. п’ятисо́т дев’яно́ста шести́ (шістьо́х)
Д.в. п’ятиста́м дев’яно́ста шести́ (шістьо́м)
Зн.в. п’ятсо́т дев’яно́сто шість (шістьо́х)
Ор.в. п’ятьмаста́ми (п’ятьомаста́ми) дев’яно́ста шістьма́ (шістьома́)
М.в. на/у п’ятиста́х дев’яно́ста шести́ (шістьо́х)
Объяснение:
1. Доброзичливiсть забирае людей докупи. 2. Злiсть - мати брехнi i бабуся смутку.3. Ворожнеча швидко спалахує, але гасне по волi. 4. Пiдтримаючи товариша, гартуй його i свою силу духу! 5. Чи ж горе, подiлене на двох, не легше для обох? 6. Хiба заздрiсить дае радiсть? 7. Сердитого обминай, а джмеля не чiпай. 8. Вода все одперне, окрiм чорного язика.
1. Доброзичливiсть - пiдмет
Забирае - присудок
2. Злiсть - пiдмет
Мати - пiдмет
Бабуся - пiдмет
3. Ворожнеча - пiдмет
Спалахує - присудок
Гачне - присудок
4. Гратуй - присудок
5. Горе - пiдмет
6. Заздрiсть - пiдмет
Дае - присудок
7. Обимай - присудок
Чiпай - присудок
8. Вода - пiдмет
Одперне - присудок
Удачи!
Василько жив з батьком край лісу. Батько у нього був лісником, поважною людиною. Якось Василько побував в гостях у родичів у місті. Якраз були новорічні свята, в квартирі стояла пишна зелена красуня, розцяцькована іграшками, цукерками і мандаринками. І так Василькові це сподобалося, що вирішив він на другий рік і собі вдома так зробити.
І от підійшов непомітно кінець року. Наближалися зимові свята. Василько почав канючити у батька, щоб той зрубав йому гарну ялинку у лісі. "Їх же так багато", - просив хлопчик. Тоді батько пішов з хїлопцем у ліс, до найгарнішої ялинки і розповів хлопцеві, як багато часу треба, щоб з маленької насінинки виросло таке велике гарне дерево, і як швидко воно гине, якщо його зрубати. "Зрозумій, Василько, свята минають швидко, і ялинку викидують на смітник. Невже тобі не шкода такої красуні? Вона ж теж відчуває біль. Це все-одно, ніби ти візьмеш додому маленьке пташеня з гнізда, пограєшся з ним, і викинеш на смітник, бо воно загине. " І Василько зрозумів. Він підійшов до ялинки, обійняв в :"Рости далі, ялинко, я не хочу, щоб ти померла."
Так, лісову красуню люблять усі. Але задумайтесь, чи справжня є ця любов?...