1550 року на чолі запорозьких козаків , та прозваний Байдою князь Дмитро Вишневецьких за 14 років гетьманування він зміцнив козаччину , почав будувати укріплення на острові хортиця.На початку гетьманування Байди Самійлу Кілкі було десь років 20, між козаками він зажив такої пошани, що скоро після загибелі Байди запорожці обрали його кошовим отаманом, а далі і гетьманом . З метою визволення невольників Самійло Кішка взявся до будування морських чайок , запорозькі чайки робилися у 10 сажнів завдовжки, та близько 1 сажня завширшки, днище видовбувалося з товстої липи. До днища прикріплювалися дубові ребра, на ребрах дерев’яними кілками набивалися товсті дубові дошки, на обох кінцях чайки з дощок вибудовувалися горища і підлога, під час походів зберігали зброю та харчі. Посередині чайки прироблявся станок для щогли на 1 вітрило, готову чайку конопатили клоччям та дьогтем . Потім уздовж усього човна прив’язували товсті в’язанки очерету, щоб чайка не пірнула під воду, якби навіть її залило хвилею з обох боків чайки прироблялися улоговини для 15 – 20 весел, одна така чайка підіймала по 40-60 козаків. На таких човнах запорожці під проводом гетьмана Самійла кішки розпочали свої перші морські походи. Під час одного з походів кішка опинився в турецький неволі, він був прикутий на галері до невольницької лави 26 років, не бачив нічого крім води і неба . Та неволя не вбила у серці Самійла кішки ні любові до рідного краю, ні козацького завзяття, він врятувався сам, ще й товаришів своїх визволив. Про цю подію розповідає одна з народних дум .
1550 року на чолі запорозьких козаків , та прозваний Байдою князь Дмитро Вишневецьких за 14 років гетьманування він зміцнив козаччину , почав будувати укріплення на острові хортиця.На початку гетьманування Байди Самійлу Кілкі було десь років 20, між козаками він зажив такої пошани, що скоро після загибелі Байди запорожці обрали його кошовим отаманом, а далі і гетьманом . З метою визволення невольників Самійло Кішка взявся до будування морських чайок , запорозькі чайки робилися у 10 сажнів завдовжки, та близько 1 сажня завширшки, днище видовбувалося з товстої липи. До днища прикріплювалися дубові ребра, на ребрах дерев’яними кілками набивалися товсті дубові дошки, на обох кінцях чайки з дощок вибудовувалися горища і підлога, під час походів зберігали зброю та харчі. Посередині чайки прироблявся станок для щогли на 1 вітрило, готову чайку конопатили клоччям та дьогтем . Потім уздовж усього човна прив’язували товсті в’язанки очерету, щоб чайка не пірнула під воду, якби навіть її залило хвилею з обох боків чайки прироблялися улоговини для 15 – 20 весел, одна така чайка підіймала по 40-60 козаків. На таких човнах запорожці під проводом гетьмана Самійла кішки розпочали свої перші морські походи. Під час одного з походів кішка опинився в турецький неволі, він був прикутий на галері до невольницької лави 26 років, не бачив нічого крім води і неба . Та неволя не вбила у серці Самійла кішки ні любові до рідного краю, ні козацького завзяття, він врятувався сам, ще й товаришів своїх визволив. Про цю подію розповідає одна з народних дум .
Оглянувши ці символи, ми входимо до музею з настроєм особливої урочистості. Його зали присвячені історії міста з часів його заснування. А було це понад трьохсот років тому. Тут представлена й сучасна історія. Мені особливо запам'ятався зал, присвячений Великій Вітчизняній війні. Мою увагу привернув стенд із бойовими нагородами, що вручалися воїнам Радянської Армії, які відзначилися в боях з ворогом.
Чи думав я, що один з таких орденів я буду незабаром тримати в руках у себе вдома?
А сталося ось що. Мій прадід Іван Іванович, який не дожив дотепер, був нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня. Але нагорода десь загубилася і не знайшла офіцера. Недавно зателефонували з військкомату, і мого дідуся попросили прийти, як сказали, у важливій справі. Коли дідусь повернувся, він розповів, що його батько, а мій прадід Іван Іванович, у травні 1945 року був нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня. Тільки зараз установлено, що орден йому так і не був вручений. Тепер його одержить родина. У дідуся перевірили документи й переконалися, що саме він має право прийняти як реліквію нагороду Івана Івановича. Сказали чекати. І от якось увечері до нас додому прийшов офіцер з військкомату й урочисто, у присутності всіх членів родини, передав дідусю на збереження орден мого прадіда і його орденську книжку.