Моя вчителька Катерина Петрівна - найкраща. Вона навчила мене доброти, турботи, людяності і тд. Саме перший раз переступивши поріг рідного (на даний момент) класу я відчула тепло, яке віяло з її душі. На кожному уроці вона вчила нас, маленьких діточок, як стати людиною з великої літери. Катерина Петрівна була лагідна і привітна, ніколи не зривалася на нас,як це роблять інші вчителі. Саме через неї я зараз хочу вступати до педадогічного університету, адже вона показала мені,що діти - це наше все. На мою думку - Катерина Петрівна приклад справжного вчителя,який гідний поваги і шани.
Хто з нас не пам*ятає свій перший день у школі. Перший дзвоник, святкова лінійка і знайомство з першою вчителькою Скільки років минуло, а я все це бачу, наче наяву. ЇЇ добра, лагідна усмішка, завжди звернена до нас, що б ми не натворили. Її такі м*ягкі, такі ніжні руки, завжди готові підтримати нас у скруті. ЇЇ голос, такий мелодійний, такий приємний, такий рідний, що, здавалося, немає у світі жодної мелодії, яка б зрівнялася красою з ним. Вона завжди допомагала нам у всьому. У завданнях, у порадах. Навіть закінчивши початкову школу, ми далі продовжували ходити до вчительки в гості. Просто щоб побачити її, щоб поринути у безтурботні часи дитинства. Ми любили і любимо її. Любимо не лише за те, що вона навчила нас писати, читати, рахувати. Ні, наша перша вчителька дала нам набагато більше, ніж прості шкільні знання. Вона дала нам уроки любові, вірності та доброти. Саме за це ми всі їй вдячні.
Це було давно, був тоді страшний голод, люди не мали що їсти. Не було пшениці, щоб зробити хліба... Лежало маленьке зернятко посеред поля, і думало собі: "Яка гарна погода!" Але тут раптово завіяв сильний вітер, сховалося сонечко за сірі хмари, пішов дощ. Зернятко злякалося, адже воно таке легеньке та маленьке, що ж з ним буде? І от сильний вітер завіяв ще дужче, і маленьке зернятко впало під велику грудку землі. Воно так перелякалося, звало на до але ніхто йому не допоміг. Думало собі: "Тут я висохну, помру від нестачі води.." Але доля вирішила інакше, почав капати невеличкий дощик. Погода мінялася, так всі забули про те зернятко, ніхто не звертав увагу на велику купу землі, під якою воно лежало. Пройшло багато часу. Згодом зернятко почало проростати, так виросло багато пшениці. Уявляєте, з однієї зернини. Отже завдяки цьому, зерня врятувало людей від голоду.
До землі український народ почуває глибоку повагу, яка часом межує з обожненням. Землю називають святою і матір'ю, бо з неї створено першу людину, земля годує всіх людей і тварин. Нею клянуться, при цьому цілують її або з'їдають жменьку землі - і ця клятва вважається найстрашнішою. Бити без потреби по землі палицею або чимось іншим вважається таким же великим гріхом, як бити рідну матір /Булашев Г. Український народ. - С. 268/. Наші предки вважали, що земля жива, бо "тільки живе може живому життя дати". А земля давала життя і житу, і пшениці, і усякій пашниці. "Земля наша мати, всіх годує", "Земля дає все і забирає все", - стверджують прислів'я. "Земля - мати", а "Сонце - батько, Місяць - вітчим". Ці народні афоризми відображають взаємини людини з природою від найдавніших часів. Слово "земля" в українській культурі уособлює кілька значень, і така ж неоднорідна символічна знаковість цього образу: астральний і космічний символ, образ матері-годувальниці і образ землі - Вітчизни. Земля-мати - дополітеїстичний образ-тотем протоукраїнців, які поклонялися родючій ниві, всій землі. Образ землі-матері ввійшов поетичним символом до фольклору українського та інших слов'янських народів /Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. - С. 28/. Для українців земля завжди була засобом існування, годувальницею, більше того, вона - "це й материнське лоно, в якому формується не лише фізичний, а й духовний генотип людини". Крім того, духовний генотип суспільства і культур, націй і вселюдства. Україну /етнос, мову, націю, державу, культуру, ментальність/ не можна зрозуміти поза рідною їм землею-природою.
Саме перший раз переступивши поріг рідного (на даний момент) класу я відчула тепло, яке віяло з її душі. На кожному уроці вона вчила нас, маленьких діточок, як стати людиною з великої літери. Катерина Петрівна була лагідна і привітна, ніколи не зривалася на нас,як це роблять інші вчителі. Саме через неї я зараз хочу вступати до педадогічного університету, адже вона показала мені,що діти - це наше все.
На мою думку - Катерина Петрівна приклад справжного вчителя,який гідний поваги і шани.