Коли я згадую про дитинство, мені стає сумно і весело водночас. Тоді світ здавався зовсім іншим, турбували зовсім інші «проблеми». Деякі вчинки того часу зараз видаються дивними.
Пам'ятаю, у мене викликали жах сметана, сирок, сирники. Бабуся часто купувала всі ці молочні продукти на ринку і вранці годувала всю родину «дарами корівки», як вона їх називала. Починала бабуля перераховувати всі вигоди від них: корисно, смачно, ситно. А мені не хотілося цю смакоту поїдати. Кожен ранок проходив за одним тим самим сценарієм: «з'їж це за маму, з'їж це за тата». А зараз що? Жоден мій день не проходить без йогурту. Все змінюється.
Важливе місце в моєму дитинстві займало будівництво куренів, будиночків, замків. Варто було кому-небудь викинути на місцеве звалище коробку від холодильника, як тут же починалися азартні пошуки старих ковдр та подушок, щоб побудувати будиночок. А потім довгі вмовляння, прохання до батьків дозволити залишитися в цій «монументальній будові» на ніч. Мені тоді було незрозуміло, чому батьки не дозволяли спати в наших куренях з гілок або будиночках з коробок?
Ще неясно було, навіщо в будинку кіт, якщо гратися з ним не можна? Мене постійно лаяли за одягання кота у футболки, прив'язування до нього сторонніх предметів (банки, банти, машинки). Пам'ятаю, у мами була істерика, коли я влітку катала домашнього улюбленця на санках: сусіди ще довго згадували неприємний звук тертя залізних санок на розпеченому літньому асфальті. Після цього кота віддали моєму дядькові, щоб тваринка більше не піддавалася моїм «тортурам».
Так, дитинство закінчилося, залишилися приємні спогади про мої нісенітниці та про друзів з дитячого садочку. Воно було прекрасне, але все добре коли-небудь закінчується.
Левко не подивився прогноз погоди і коли погода зіпсувалася він не повернув назад.