Одного разу ми завітали в гості до знайомої художниці. Скільки цікавого побачили ми в її оселі, оздобленої в українському народному стилі! Найбільше мене здивувала і зацікавила велика колекція писанок, які були неймовірно гарні і всі різні. Я поцікавилась у господині, як вона їх робить, і вона розпочала захоплюючу’розповідь про таємниці писанкарства. Писанки розписують воском. Віск на писанку наноситься за до писачка, який можна змайструвати із залізного наконечника звичайної шнурівки. Чим меншою буде дірочка, з якої витікає розігрітий віск, тим тоншою буде лінія на писанці. Після цього треба взяти дерев’яний патичок, випалити в ньому дірочку розпеченим шилом. Зачерпуємо писачком гарячий віск і закрапуємо ним спочатку ті цяточки на яєчку, які мають залишатися білими. Після цього яйце занурюємо в найсвітлішу (жовту) фарбу. Коли писанка обсохне, по жовтому тлі вкриваємо воском ті цятки, які мають залишитися жовтими. Далі, якщо ми хочемо зелених цяток, умочуємо сірничок в зеленку і малюємо на яєчку зелені цятки, які відразу закрапуємо воском. Потім занурюємо яєчко в червону фарбу. По червоному тлі закапуємо воском ті цятки, які залишаються червоними. Нарешті, тло забарвлюємо якоюсь найтемнішою фарбою – вишневою чи, скажімо, чорною. Ось і все. Тепер писанку покладемо на цвяшки, вбиті в дерев’яну дошку, і ставимо в не дуже гарячу духовку. Коли віск почне розм’якати, обережно стираємо його м’якою тканиною. Ось так робиться красуня писанка-крапанка. Але для того щоб писанки краще зберігалися, з них видувають білок і жовток. Ось таку цікаву розповідь про те, як робиться писанка, ми почули від майстрині. Я вирішила теж до Великодня зробити подарунки своїм рідним і розмалювати писанки-крапанки.
Останнім часом я помітила, що мої однокласники мало звертають увагу на добрі чи погані вчинки наших однолітків. Та стався один випадок, який змусив і мене, і моїх ровесників замислитися над тим, що сталося. Я відвідую заняття школи карате. Стало відомо, що Ігор П. із нашої групи дуже сильно вдарив дівчинку — однокласницю. Ми знали, що за Ігорем давно закріпилася слава першого бешкетника в школі. Але щоб ось так... Тренер довго розмовляв із батьками Ігоря й дівчинки, а потім було прийняте рішення. На одне з тренувань прийшли батьки обох сторін. Ми вишикувалися в дві шеренги. Ігор роздягнувся до пояса й пройшов через наш стрій, а ми, доторкаючись до нього своїми поясами, висловлювали своє обурення. Ігор плакав. Йому не було боляче, він плакав від сорому за свій вчинок. Далі він підійшов і вибачився перед усіма: перед дівчинкою, її батьками, своїми батьками, перед тренером, і перед кожним із нас. Я думаю, що це буде йому уроком на все життя. Ігор після цього дуже змінився, навіть сам став зупиняти бешкетників, які негідно поводили себе в школі.
Складного немає нічого,удачі тобі!