Як кажуть: добро повертається добром! Всім відомо, що добрі і злі справи до тебе повертаються як бумеранг, роблячи добро, ти допомагаєш людям, тим самим, тобі ці люди дадуть відповідь взаємністю і до у відповідь в скрутну хвилину. Допомагаючи людям, ти знаходиш нових друзів і знайомих, кожна наша до дає надію цим людям, що є ще добрі люди, яким не байдуже їх сушествования. У багатьох релігіях говориться, що кожна добра справа допомагає нам стати ближче до неба, раю, заспокоєнню, адже кожен помічав, що після добра, зробленим ним, на душі у нього стає спокійно і умиротворено. Добро - це те, без чого не може жити людина.
Ну тут надо подумать... Кто вообще такое задаёт... ПРИГОДИ ЖОЛУДЯ В КРАЇНІ ВАД Повість-казка
На самій верхівці Дуба звив собі гніздо Грак, трохи нижче—Голуб. У кількох дуплах жили три брати Шпаки. Під найбільшою гілкою зліпила собі глиняне гніздечко Латівка, обіч неї, в щілинці, хазяйнував Горобець. А під найширшим листком нидів Слимак. Так вони й жили: навесні щебетали-воркували, цвірінькали, вигравали, влітку викохували дітей, а восени хто линув до теплих країв, а хто й бідував усю зиму в холодному дуплі. Звик старий до своїх мешканців, заприязнився з ними і вже не уявляв собі іншого життя. Та ось однієї весни на наймолодшій гілці, якій нараховували триста тридцять років, з'явилась квіточка, а потім і Жолудь. Дуб наче розуму позбувся, день і ніч очей не змикав заради сина. Прикривав його своїм листям від дощу, спеки, рятував від мошкари та мух. А Жолудь ріс, наносі і її й живильними соками, наливався, міцнів, доки виріс у славного рудощокого хлопця. Ті що більше пестив Дуб сина, то нуднішою вида-палась синові батькова приязнь, Не тішили одинака ні казки про сиву давнину, ні пісні пташок, ні повчання, ані зітхання старого. Гойдаючись на гілці, Жолудь кепкував з усіх, дратував усіх, витівав, що хотів. Одного тихого вечора, спіймавши у ставку, що під дубом, комаху, Жаба готувала вечерю для своєї родини й гукала дочку: — Катре, Катре, Катре! — Ну, ну, ну? — лінувалася та зворухнутися з місця. — Дай ніж, дай ніж... — Який, який, який? — Гостр-р-рий, гостр-р-рий, гостр-р-рий. Сидячи на лататті, Катря лупала витрішкуватими очима й не рухалась. Почекавши трохи, мати завела знову: — Катре, Катре, Катре! — Ну, ну, ну? Жолудь надумав її злякати. Раденький собі, скочив з гілки й бебехнув у воду біля самісінької Катрі, аж оббризкав її. Злякавшись, уся жаб'яча сім'я пірнула під воду та причаїлася у намулі. А Жолудь реготав на завойованому листку, аж за живота брався: так сподобалося, що жаби його бояться. Старий Дуб насварив би за те пустуна, та, наче навмисне, було тихо, і вітерець не ворухнув на ньому жодного листочка. Тільки причепа Шпак розбудив братів і все ніяк не міг запокоїтись: — Ось він, ось він, ось він! Бешкетує недоросток, бешкетує недоросток! А брат йому й підтакує: — Геть його, геть його, геть його! Розбуджений Горобець виткнув голову зі своєї щілини і спросонку накинувся на всіх:
