Я завжди просив дозволу у батьків завести в будинку собаку чи кота, але вони ніяк не хотіли погоджуватися. А одного разу самі подарували мені … хом’яка. Я дуже здивувався такому подарунку, адже нічого не знав про ці маленьких звірів. Довелося йти в бібліотеку, щоб скоріше дізнатися про хом’яків все: що вони їдять, як живуть, що люблять. Ми купили нашу хом’яку клітку з безліччю різних пристосувань для годування та розваг. Хом’як відразу ж почав облаштовуватися в своєму новому будинку, а я – придумувати йому відповідне ім’я.
Хом’як великий, дебелий. Шерсть у нього жорстка, ри- ж-коричнева, вушка гостренькі, рожеві, чорні очі-намистинки. На маленьких лапках хом’ячка виразно видно всі п’ять пальчиків. Пальчики крихітні, рухливі. І було б правильніше називати лапки хом’яків руками – такі вони вмілі. Дуже цікаво гати, як звір обідає. Спочатку він запихає за щоки неабияку кількість припасів на чорний день, потім перетягує їх в свої потаємні кладовочки в будиночку. І тільки потім сідає обідати. Їсть хом’як акуратно, швидко й зосереджено, спритно допомагаючи собі маленькими лапками. А після обіду забирається в затишне місце спати. Спить він солодко і міцно і навіть смішно хропе уві сні.
Дивився я на нього, дивився і вирішив, що треба назвати його Борькой. Батьки погодилися зі мною.
Ми любимо гати за нашим Борькой: як він їсть, як спить. Але особливо весело дивитися, як хом’ячок розважається: бігає по свого будиночка, за високими драбинках, крутить маленький барабан і дзвенить дзвіночками.
Я дуже задоволений своїм вихованцем.
Сам визвався — без за сам у гості напросився! Не сподобалося те Березню, хоч і виду не подав. На тому й попрощалися.
От виждав Квітень слушну годину, зібрався та й поїхав возом у гості. А Березень заходився та такого наробив, що Квітень мусив додому вернути: сніг, мороз, завірюха — не можна возом їхати.
На другий раз знову поїхав Квітень до Березня в гості, та вже не возом, а саньми. Березень пустив тепло, сніг розтав, річки розлилися. Знову мусив вернутися Квітень. Дорогою зустрів Травня, йому й поскаржився:
— Скільки вже разів зриваюся їхати до Березня в гості, ніяк не доїду ні возом, ні саньми. Поїду возом — зробиться зима така, що й осі пообмерзають, і колеса не крутяться; поїду саньми — теплінь стане...
А Травень і каже:
— Я тебе навчу, як доїхати.
Зроби так: візьми в дорогу воза, сани й човен. Тоді, певне, доїдеш.
Послухав Квітень і, діждавшись слушного часу, зробив так, як порадив Травень. Їде саньми, а на санях віз і човен везе. Тоді Квітень кладе сани й човен на воза і їде далі. Став знову мороз і сніг — Квітень знову поскладав човен і воза на сани. Далі розтав сніг, розпустило річки, не можна їхати ні саньми, ні возом. Тоді Квітень склав на човен сани й воза і поїхав ще швидше по воді. Приїхав до Березня в гості. А той і не чекає на нього.
Здивувався Березень та й питає:
— А хто тебе навчив, як до мене дістатися?
— Та Травню, порадив, як їхати.
Березень і каже тоді:
— Зажди ж ти, Маю, я ще тобі крильця обшмагаю.
Отож тому і тепер часто в травні березневі морози бувають, бо Березень ще й досі сердиться на Травня.